Жінка-УКРАЇНКА

Майдан

Встаньмо, браття, обійміймся,
За народ свій заступімся!
За знедолену Вкраїну 
До Господа помолімся! 

За наш Майдан, за наші діти,
А їм було ще жити й жити…
За волю, славу України
Ніхто не впав з них на коліна.

Померкло сонце, зорі згасли
Їм більше місяць не світив.
Там на Майдані Незалежності
Цвіт України землю вкрив.

Текли рікою кров і сльози,
Стискало серденька в диму.
Підступну зраду ніч прикрила
І сон покинув матір не одну.

Не спала зрада України,
А Юда гроші рахував.
І чорним грифом зник у хмарах - 
Свою він душу рятував.

Небесна Сотня обнялася
Ніхто назад не відступав,
Та підступ є страшніший смерті,
Він поцілунком Юди став.

Сумує, плаче Україна,
Їй співчуває цілий світ.
Весь цвіт незбитий ще міцніший
Донині на Майдані там стоїть.

 

Україна

Страждальна мати, Україно,
Слізьми і кров’ю зрошена земля.
Душа болить тебе, о люба,
Полин гіркий – доля твоя.

Хто зранив Матір Україну,
Хто жало в серце запустив.
Голодомор, репресії, економічні кризи,
Хто, дітей твоїх занапастив.

То люд лукавий і безвірний,
Нікого він не пожалів.
Тавро Чорнобиля поставив,
На твоїх дочок і синів.

Заводи, фабрики замовкли,
На зміни нарід не спішить 
Дніпро і Прип’ять зажурились,
Київ задуманий стоїть.

Сади вишневі повсихали,
Хрущі давно вже не гудуть.
Цвісти каштани перестали,
Оспівані в піснях колись.

Лани пшеничні пощезали,
Земля спустошена мовчить.
Чом діти наші сиротами стали,
То ж зупиніться хоч на мить!

Згадайте хто ви і чиї ви діти,
Хрест тяжкий нести матері дали.
За що її пограбували
І на страждання прирекли.

Ні, не впадеш ти на коліна, 
Хрест тяжкий разом понесем.
Ми славу твою, Україно,
У цілім світі збережем.

 

Мости

Мости, мости, мости,
Для тебе мій народе їх зводили.
На жаль, опори в них слабенькими були,
З ідеями старими і гнилими.

Чиновник, бюрократ, авантюрист
Задумав новий звести міст.
В майбутнє твоє , Україно,
Така є, бачте, в нього сила.

Надіємось, останнім був той міст,
Підпертий він обманом і брехнею.
Він впав, мов той осінній лист,
Під першим шквалом буревію.

Щораз будуються мости,
Не з’єднують - роз’єднують вони.
О, мати наша, Україно,
Дітей своїх ти розбуди!

Час вже назрів, щоб не проспали,
Щоб новий міст побудували,
Серця свої там поєднали.
Не розходилися б в дітей твоїх дороги,
У забуття пішли усі незгоди.

Море неправди і брехні,
Ми перейдемо новими мостами,
Збудовані на правді і надії,
Щоб з вірою в майбутнє йшли
Нащадки наші молодії.

Міст – символ єдності, любові, чистоти,
Що з’єднує він різні береги.
По ньому впевнено пройдем,
Мету і ціль свою знайдем.

Ганна Буздеревич,

Афіна, Греція