Жінка-УКРАЇНКА

Поруч із талантом завжди ті, хто про нього пишуть. Не дарма історія літератури промовляє голосом критика, що мусить бути відповідальним, коли йдеться про обдаровану особистість, здатну сказати світові більше, ніж світ готовий сприйняти. Я маю нагоду виступити нині з місією «передмовіста», дотримуючись «погляду збоку», щоб донести до світла літпроцесу цікаве й динамічне письмо Слави Світової в її книзі «Жила –була я».

Будь-яке художнє явище, особливо в літературі, завжди неповторне, неординарне, має специфічні зв’язки з особливим і загальним, не вкладається у надто шорсткі (уніфікаційні) схеми, тому що безпосередньо пов’язане з конкретною творчістю, яка постійно «підриває» усталені нормативи, коригує уявлення про мистецтво. Тому підходити до вивчення письменства з наперед готовими матрицями безперспективно і небезпечно. Треба, як кажуть відомі науковці, йти не до тексту, а – від тексту.

Псевдонім авторки вже містить іронічну, гротескну й стьобну сутність її письма. Приблизно 80 відсотків прози Слави Світової – це шкіц тонкого вишуканого гумору, побутового кітчу, приглушеного епатажу. Це – чудово, адже письменник лише тоді досягає своєї мети, коли показує, а не описує або декларує думки і почуття.

У сучасній прозі найпоширеніший жанр своєрідної літературної «короткометражки». Славі Світовій випало перебувати в тренді сучасних потреб. Їй вдається бездоганно «Ера коротких повідомлень», себто легких філософічних, ігрових меседжів про «все-на-світі» (дати, години, місцезнаходження).

Її письмо–автобіографічне.Один з літературознавців свого часу запевняв, що «автобіографічність» лірики – одна з передумов її художньої сили, її високого коефіцієнта художньої дії», завдяки чому «формується ліричний мотив». У такому твердженні прихована небезпека абсолютизації автора, іноді ототожнення прототипа й літературного персонажа. Такий шлях не завжди продуктивний і доречний, адже між двома фігурами – реальною і фіктивною відсутня функціональна тотожність, крім смислових зв’язків, та й літературний герой як умовна категорія має власну біографію, тому не треба їх плутати. Варто нагадати протест Лесі Українки проти «автобіографоманії», якою іноді зловживає критика, її застереження, що «не слід уважати кожної поезійки за сторінку автобіографії». Взаємопов’язані і водночас відмінні цінності автора і героя, між якими перетікають багатопланові взаємини, вказують на подвійну аксіологію літератури. Як на мене, Слава Світова навмисне провокує реципієнта до осмислення фікційного письма – неповторного хронотопу авторки. Це – шкіцова епопея на 135 сторінок, де – від онтології до кулінарії – викладені історійки, оповідки, новелки. Вони захоплюють своєю ненавійливістю, відвертістю і – простотою.

У будь-якого письменника можна знайти слабші-сильніші сторони – і забити, як мамонта. Нема такої потреби нині – бо перед нами не просто прозаїк, а ідейна натхненниця першого українодівочого сайту гарного настрою «Каралєвна». Її блогерська душа і дивовижна працеголічність потверджує те, що говорив колись З. Фройд. Він, на підставі уявлення про жінку, «сексуальну й розумну з голови до п’ят», пояснював, чому вона зайнята собою, домашніми клопотами та прикрасами: «жінки люблять самих себе з тією ж інтенсивністю, з якою їх любить чоловік». До речі, у книжці «Жила-була я» любов не зводиться тільки до взаємин з конкретною людиною, радше означає орієнтацію особистості на світ, її стосунки з ним. У цьому тексті –кілька типів любові, які взаємодоповнюють одна одну: братерська, материнська, любов до себе, до оточення, де не прямий компонент лібідозності, а – завуальований. Він у творі з’являється спорадично, по наростаючій. «Жила-була я» – книга, в якій сконцентровано збіг умов та обставин, які позначаються на сюжеті, на поведінці персонажів, їхніх тілесних і душевних переживаннях у момент назрівання чи розв’язання важливих для них проблем. Це і закономірні епізоди у любовних зв’язках, так і вірогідна, випадкова пригода, що зумовлює лібідозну інтригу.

Пошук письменника свого місця у загальній жанрологічній системі, в якій вбачають «насамперед "одежу слова", тіло тексту, за яким глибше осягаємо душу (ідею) та розум (концепцію, ідеал)» – непростий шлях, але – відчайдушний.

Книжка – завжди подія в сучасному літературному процесі. І цією фієстою, для багатьох читачів, сподіваюся, стане «Жила-була я» Слави Світової. Щиро зичу цій книжці шаленого успіху!

 Леся Мудрак,
 письменниця, громадський діяч