Головна

Могиленко Олексій

Допоки, Господи

Допоки, Господи, допоки
Тектимуть ріки і потоки
Нестримних сліз і крові?
Їх буде скоро ціле море

Від крові Чорне і Червоне
Таке як Мертве, бо солоне
Те море – людське горе,
Неправда там таки потоне.

Допоки, Господи, допоки?
Коли вже буде мир і спокій?
Коли то повернуться
Додому рідні й посміхнуться

Утомлено та гордо дітям;
Пригорнуть, поцілують ніжно
І скажуть: Все. Скінчилось.
Не дай, Господь, щоб повторилось.

Допоки, Господи, допоки?
До неба піднімаю руки
І чую ніжно-тихе:
Молися, вір і стихне лихо.

Олексій Могиленко
01.02.2014

 

Горить надія

Горять у місті і шини, й машини
Горять чиїсь широкі спини
Уся країна в полум’ї повстання
Дай Бог, щоб це було востаннє.

Давно Майдан горить. Вогонь, багаття.
Що далі? Ми ж – народ, ми ж браття.
В очах моїх надія жевріє, горить:
Прощаю я, прощайте й ви,
Щоб Бог і нам гріхи простив.

Олексій Могиленко
01.02.2014

Оберіг для України

Вийшли помолитись  матері
За дітей своїх, що на Майдані.
За дітей усіх, хто тут стоїть,
Бо чужих нема – сказали мами.

Вийшли помолитись матері.
То чиїсь дружини, доньки, сестри.
Душу виливали, як могли,
У слова вкладали своє серце.

Вийшли помолитись матері,
Хмари сажі Київ закоптили.
Лиш молитви зупиняють злість,
То є оберіг для України.

Олексій Могиленко
31.01.2014

Київ, столиця

Йде брат на брата,
На брата сестра
Розпочалася
Народна війна.

Зло і неправда,
Вирує Майдан.
Кулі, гранати,
Нема лиш гармат.

Дим від багаття,
Сажа від шин.
Тих добивають,
Хто навіть лежить.

Страшно дивитись
На Армагедон.
Київ, столиця!
Хіба це не сон?

Сковує серце
Вже біль за народ.
В бій воно рветься,
Щоб стати в пролом.

Ні, не кидати
Каміння влучніш.
Знаю: вбивати –
Великий то гріх.

Ні, не кричати:
Ганьба! Банду геть!
Але й мовчати
Ввірвався кінець.

Стану в проломі,
Співать «Отче наш»
Буду сьогодні,
Я буду весь час

Об'єднати вміст