Жінка-УКРАЇНКА

Коли вмирають хворі, молоді
І нічим цій зарадити біді,
Невтішно й гірко плаче вся родина.
А тут в людей стріляли, як в мішень,
Поклавши тридцять срібних до кишень,-
На цілий світ голосить Україна.

Сини, сини!В якій землі зросли,
Що брат на брат руку здійняли?
А як же мати? Вам її не шкода?
Чи ж вас вона родила для війни?
Кому запродалися ви, сини,
Зганьбивши клятву, що дали народу?

Отим панам, що за кордон летять?
То ж їм на вас, чужі сини, начхать!
Стравили вас, немов дурних, лобами.
Бо їм народна рана не болить.
Ви де тепер збираєтеся жить?
Чи за кордон гайнете за панами?

Чи в вас маєтки, як у тих панів?
Чи в вас мільйони, як у їх синів?
Чого ж тоді ви каїнами стали?
Колись, напевно, буде каяття,
Але уже не буде вороття.
І не кажіть, що ви цього не знали!

Небесній сотні вручені ключі.
А ви щоб не забули ,живучи,
Щоб снилось вам до смерті,як зі зброї
Беззбройних убивали ви братів.
А кожен вбитий жити так хотів!
Ви- пасинки.Вони, сини- герої!

Тетяна Іванчук