Напередодні свята «Всіх закоханих» у київській мистецькій галереї «Марко» було відкрито чергову персональну виставку малярства народного художника України Володимира Слєпченка.
У анонсі до неї організатори і автор зазначили, що вернісаж присвячено найгероїчнішій і найблагороднішій українській жінці сьогодення, - волонтеру, бійцю, лікарю АТО. Під час відкриття і протягом місяця експозиції проводитиметься благочинний «тихий аукціон» збору коштів для зони АТО , волонтерських програм і забезпечення потреб поранених. Ім’я Володимира Слєпченка, який сповідує напрямок романтичного символізму, широко відоме не лише в Україні. З 1970 року мав понад 50 персональних виставок від Польщі до Японії, написав портрети патріархів Мстислава, Філарета, Папи Іоанна Павла ІІ, Хілларі Клінтон та інших видатних особистостей.
Центральне місце в творчості митця посідає образ жінки. Тож назвою виставки став поетичний рядок “Ти сіль землі, ти суть її, ти – Жінка”. Познайомившись із живописцем, я відразу ж запитав, чи не вірш Ліни Костенко використано, бо ці слова суголосні стилю поетеси, до того ж на виставці представлено яскравий її портрет. У відповідь майстер вийняв чудово видану листівку із репродукцією картини “Вічне” (сповите немовля і оголена постать вагітної жінки – над нашою галактикою) і віршем “Ти – Жінка”, написаним, виявляється, самим паном Володимиром:
Ти створена нести життя,
Кохати, пестити, живити,
Як щедра матінка земля
Ти диво можеш відтворити.
Ти піднімаєш той тягар,
Що сильній статі не під силу,
Бо ти несеш в своїх руках
Новонароджену країну...
Недарма кажуть, що талановита людина талановита в усьому… І чи не найбільший талант митця, - вміти любити. Україну, нашу неповторну природу, людину, свою дружину Зенону. Адже не лише портрети цієї вродливої галичанки (Слєпченко навчався живопису саме у Львові, жив там тривалий час), а й її риси в інших жіночих образах на цій виставці побачите скрізь. Ось картина, біля якої я сфотографував майстра, нагадала мені лики святих на фресках наших стародавніх храмів: тут пані Зенона у гуцульських строях на тлі кам’яниці і обрисів Львова…А це вже вона ніби виринає із позаминулого століття у синьому капелюсі й ліловий сукні…Очі дружини – і в чи не найніжнішому полотні “Весняна рапсодія”, де дві мавки закружляли у шалі весняних квітів. Навіть у яскравих зображеннях літніх українок у тих самих кептариках, з благородною сивиною і зморшками, що такі милі серцю кожного, кому теплиться пам’ять чи то про стареньку маму, чи бабусю…
Та, звісно, найбільша увага була присутніх була прикута до чотирьох портретів наших сучасниць, про одну з яких, Ліну Костенко, вже йшлося. А три наступні, Ади Роговцевої, Руслани і картина з назвою “Портрет Надії Савченко. Віват, Надія.”, датовані 2015 роком. Портрети виконані в цікавій, винайденій саме Слєпченком, техніці “арт-лайн”. Дивишся на них, і здається, що ці обличчя перебувають у стрімкому, суголосному нашому часу русі…Вертикальні різнобарвні лінії, з яких зіткано обличчя, яскравіють і міняться, передаючи неповторні інтонації характерів героїнь. Зачудований побаченим, я зробив “відкриття”, з яким поділився з майстром: виявляється, обличчя Ади Роговцева, Ліни Костенко, Надії Савченко мають схожість, - такі ж відкриті, з такими ж глибинними очима. На це художник відповів, що, справді, так Всевишній розпорядився: поряд з духовною спорідненістю цих моральних авторитетів нації наділив їх ще й фізичною схожістю. І цю спорідненість чудово передав митець. Що ж до Руслани, то, добре знаючи її, Слєпченко сказав, що вона буває настільки різною, що часом дивуєшся, - чи одна й та сама людина. Тут він її зобразив у синіх передвечорових тонах, притаманних бунтівному Майдану минулої зими.
На відкритті виставки і протягом усього вечора вишуканий живопис був доповнений музикою Сергія Кудринецького (фортепіано) і Оксана Гретчин (скрипка) та читанням віршів. Були тут і шановані гості. Смілива і безкомпромісна сестра Надії Савченко Віра, яка, дивлячись на портрет нескореної, сказала, що саме так Україна дивиться на свого ворога. Невдовзі Надії буде передано фото портрета з цієї виставки. Схвилювала численних відвідувачів і розповідь іншої безстрашної українки, волонтера санітарної служби Майдану, яку там називали матір’ю Терезою Любові Лавриненко. Щойно повернувшись з АТО, вона сказала, що саме там народжується нова Україна, яка немислима без жінок-героїнь. Бо, як написав у своєму вірші “Ти – Жінка…” автор цієї персональної виставки Володимир Слєпченко “…Ти несеш в своїх руках новонароджену Країну”.
Більше фото: https://www.facebook.com
Олександр Балабко.
Фото автора.