Жінка-УКРАЇНКА

За своє щастя вдячна я тобі

За своє щастя вдячна я тобі,
Лише з тобою радісно і тихо.
З тих пір багато витікло води,
Коли до щастя підштовхнуло лихо.

І ти прийшов, щоб знять розчарування
З моїх очей і серця назавжди.
Я дякую тобі, моє кохання,
З тобою не злякаюся біди.

Я дякую за мужні твої плечі,
За посмішку, що завжди на вустах,
Тобою я пишаюся, до речі,
Мій ніжний сизокрилий птах.

І справжню жінку я в собі знаходжу,
І дякую за це лише тобі,
Я долі іншої бажать не можу,
Нема її, хоч Світ весь обійди.

* * *

Так хочеться рожевого життя,
Щоб мир настав на всій нашій планеті.
Щоб війни всі пішли у небуття,
І ми були яскраві на портреті.
Так хочеться, щоб кожна із жінок
Вдягла свої найкращі вишиванки,
Дівчаток прикрашав би всіх вінок,
І свято починалося би вже з ранку.

Кохання

Кохання - воно вічне і безмірне,
Все витримати може, коли разом.
Кохання - воно довге, коли вірне,
Не прогниє, не пересохне з часом.
Кохання - то дарунок, що із Неба,
То свято,коли все життя кохають,
Кохання, воно там лише розквітне,
Де ніжністю кохання поливають.

* * *

Чернігів місто мрії і добра,
Де Вал стоїть, і Болдіна гора,
Де церкви пронесли красу століть,
І благодать над містом цим висить.
Печери де монах блука, як тінь,
І про духовну дбає височінь,
Нагадує з'являючись комусь,
А я за все дароване молюсь.
Святі, що бережуть нас від біди,
Ім поклонитись неодмінно йди!
Чернігів місто зелені, краси,
Що памятає давні ті часи,
І росповість історію свою,
Бо дарував Господь життя в раю.
Святі озера, береги Десни,
То є чудові і святкові сни.
Хто побував у місті хоч би раз,
Тих вражень не зітре тривалий час.

* * *

Весняний подих прохолодно чистий,
Весна іде як діва урочисто,
Іі надія світла і яскрава,
Пливе серед дощів велична пава.
А ми чекаємо іі у серці віра,
Чомусь у всіх до неі є довіра,
Вона растопить нас в своій любові,
До нових звершень ми уже готові.
Відкриє двері в світ краси і сонця,
Квітуча вишня зазирне в віконце,
І ти відчуєш що прийшла весна -
Хай мир дарує і любов вона!

Париж

Тріумфальна арка і Париж!
Місто для закоханих людей.
Побувати там, то є престиж,
Там завжди чекають на гостей.
Де Монмартр? –
Митцями мерехтить!
В творчості безмежній порина,
Там краса і там душа летить,
Там завжди любов і там весна!
Мулен Руж, то є дитя століть,
Там канкан, танцюють по цей час.
Млин червоний - вікова то мить,
Житиме він з нами і без нас.
Сакре- Кер величністю прикрив.
Всі гріхи, що бачив весь свій час,
І життя не кожний розумів,
Та не чув небесний Божий глас.
Там любов, куди тільки не кинь.
На стіннівці двісті різних мов,
Зачаровано лиш оком кинь,
І слова кохання ллються знов.
Лавуар корабель він нас несе,
В нереальне, дивне те життя.
Де письменник жив Марсель Єме
Через стіну йшовши у небуття.

КАПЕЛЮШКИ

(пісенний текст вже має життя)

Капелюшки не дурниця,
То важливий елемент,
Капелюшок таємниця,
І на Пані претендент.
Такі речі не всі носять,
І не кожній до лиця,
Вони вихованість просять,
Та природу від митця.
Капелюшки то важлива,
І не заурядна річ,
Вдягне та, яка вродлива,
І піде хоч в день, хоч в ніч.
Де високі є підбори,
Суконька там до землі,
Коли їсть, в руках прибори,
Грають наче рольові.
В капелюшках є порода,
Безумовно є і стать,
Їх завжди диктує мода,
Хто їх носить має знать.
Капелюшки різносортні,
Є відзнакою людей,
Чоловічі і жіночі,
Капелюшки для дітей.

Пісня весни

Заспівала нам пісню весна,
Де пташині ми чуємо співи,
Де надія сховалась ясна,
І чекаємо сходу посівів.
У серцях вже заграла любов
Всіма нотами, що є у серці,
Вабить всіх і морочить ізнов,
Стукотить, щоб відкрили їй дверці.
Розливаються фарби життя,
Прикрашаючи квіти, дерева,
Кожний день, то нові відкриття.
Кожна мить є чарівно миттєва.
Я розтану в своїх почуттях,
І напившись весни я до краю,
Хай вже буду в великих літах,
Цю я пісню весни заспіваю.

Черемшина

Розцвіла черемшина,
Білим цвітом розквітла.
Наче юна дівчина,
Цілувалася з вітром,
Обіймалась із сонцем,
І вражала красою,
Умивалася зранку,
І дощем, і росою.
Чарувала і пахла,
Хизувалась собою,
Білосніжна як птаха,
Вона звала з собою.
Від духмяного цвіту,
В голові вже мутилось,
Та вдихати красуню,
Все одно ще хотілось.
Всі ломали охочі,
Білих китиць убранство,
Тож відкрийте ви очі,
Де краси ділось царство?
Облетіло миттєво,
По землі розлетілось,
То є мудрість життєва,
А чи так би хотілось?...

* * *

На злетi в сонячнiм промiннi,
Пронизана теплом до дна,
Вона, як парус в морi синiм,
А у душi цвiте весна.
А вiтер нiжить ii тiло,
Здiймає сукню до небес,
Вiн безсоромник дiє смiло,
I в тих стосунках є прогрес.

Молімося

Молімося! - хай Бог нам допоможе!
Молімося! - для всіх важкий той час,
Молімося! - хай Правда переможе,
Молімося! - з мольбою за для нас!
Молімося! - і щиро і натхненно,
Молімося! - бо сили дві зійшлись,
Молімося! - відверто і щоденно,
Щоб у молитві всі в одній злились.
Нехай почує Небо ті прохання,
Хай не відверне свій небесний глаз,
Нехай почує всі наші благання,
Для покаяння подарує час.
Молімося, щоб завтра стало чистим,
Щоб сонце посміхалось для всіх нас,
Щоб те що було дане нам навмисно,
Додало мудрості і розуму дав час.

* * *

Страждаю і радію,
Борюся і молюся,
Як вмію так і дію,
За правду я борюся!
Я плачу, коли бачу,
Сини країни гинуть,
Як маю це пробачить?
Вмирають всі за мрію.
Вони за волю світлу,
За правду йдуть під кулі,
І на очах у світу,
Стежки зітруть минулі.
Брати підняли руку,
На слабшого із брата,
Як цю прийнять науку,
Знешкодить супостата.
Страждаю і радію,
Що нове сонце світить,
Плекаю ту надію,
Щоб жили краще діти.
І хай будує молодь,
Майбутнє своє світле,
Хай злодія поборють,
Країна хай розквітне.
Хай вишиванка красна,
Розкаже всьому світу,
Як молодь ця прекрасна,
Це нація із цвіту.
Побожна і смілива,
І гідна лиш на краще,
О Боже милостивий!
Випробуєш так на що?
Прошу тебе благаю!
Накрий шатром спасіння,
Перебери швиденько,
Від плевели носіння.
Щоб піднялись рясненько,
Посіви твої чисті,
І души в муках долі,
Відразу стали чисті.

* * *

То не жінка, то Янгол з неба,
Не впізнати її років,
За для чого їх знати треба,
То прибулиця з давних віків!
Вона зайде і сонце засвітить,
Вона гляне на душу тепло,
Неможливо її не помітить,
В слід за нею іде добро.
Вона лагідна і красива,
Їх посмішка, як весна,
Ії слабкість жіноча й сила,
То є трон і її вина.
Ні!- не жінка, то Янгол з неба,
До роботи вона прутка,
То природна її потреба,
Почуттів в ній тече ріка.
Пропливе, як лебідка біла,
Доторкнеться до всіх крилом,
Там порадить, доречно, вміло,
І до кожного, лиш з добром.
Навіть роки її не старять,
Бо душа її молода,
Їй Господь подарунки дарить,
Де спіткає її біда.
То не жінка, то Янгол з неба,
Не впізнаєш її років,
За для чого їх знати треба,
Краща донька своїх батьків.

КОХАННЯ

Кохання - це основа всіх основ!
Без нього не було б життя і долі,
Початком всьому є завжди Любов,
Вона у різній виступає ролі.
Любов до Бога, до своїх Батьків,
До рідної землі і до коханих,
З далеких, то давно іде віків -
І до дітей, нам Богом даних.
Кохання нам приносить почуття,
Які ні з чим не можна порівняти,
З коханням яскравіше є життя,
Його не можна ні на що міняти.
Кохання, то є квітка, що цвіте,
В душі лише побожній, та багатій,
Поряд з добром вона завжди росте,
І щастя з нею буде в кожній хаті.
Кохайтеся! - Даруйте ту любов!
Хай збагатиться світ її красою,
І стане твердю всіх земних основ,
І хай вона цвіте не лиш весною!

Ти вишивала нитками життя

Ти вишивала нитками життя,
Узори долі вміло вибирала,
Яскравими були, мов багаття,
Хоч різне у житті тому бувало.
Ти вишивала старанно завжди,
Охайно кожну ниточку стелила,
І не було там кольору журби,
Кохання колір ти завжди любила.
Не пропустила і не схибила ніде,
Ти вишила життя талановито.
Ніхто і вузлик навіть не знайде,

Майстерно і премудро все прошито.
Ти вишивала нитками життя,
Узори долі вміло вибирала,
Яскравими були, мов багаття,
Життєву мудрість, мабуть, ти пізнала.

Сумно втрачати.

Сумно втрачати, сумно губити,
Сумно шукати , та не знайти.
Сумно, про втрати свої говорити,
З сумом в душі, знову далі іти.
Все то минає, все то проходить,
Разом проходить і наше життя,
З кимось знайомить,
З кимось розводить,
Так до кінця, а затим, небуття.
То ж бо цінуймо не злато і срібло,
ЧАС найдорожче добро від усіх,
Кожна хвилинка, секунда, що збігла,
Вже не поверне хвилин дорогих.

Печаль

Печаль — не край, не печи мою душу!
Не взмозі змінить і закон той не зрушу.
Все маю прийнять, ті процеси ізвічні,
О думи мої - мої думи довічні.
Дивлюсь, як життя виливається з батька,
Пройду каяття… Запалить би багаття,
Що сили придасть, яке спалить хворобу,
У молодість дасть йому нову дорогу.
Нажаль, не-мо-жливо, так-так неможливо….
В душі плаче дощ, та безжалісна злива.
Безсилість моя породила, лиш тугу,
Змією вповзла , щоб впустити недугу.
Я маю прийнять всі ізвічні закони,
Молюся за батька,
… дивлюсь на ікони.