Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Проза
Різдвяний ангелик і найсмачніші пиріжки
Артемко зайшов до кімнати й закляк. Настя – його маленька сестричка – сиділа на підлозі й висолопивши язика калякала брудно-зеленим фломастером по його ангелику! По тому самому, виліпленому з білісінької глини. По тому самому ангелику, якого Артем хотів розфарбувати срібною та золотою фарбою і подарувати таткові. Щоб татусь повісив того – найгарнішого у світі – янгола на ялинку. А тепер…
– Насько! – Артем вихопив ангелика, покресленого безладними чорними, зеленими та фіолетовими рисками, з рук сестри. – Ти його зіпсувала! Знову зіпсувала!
– Некасивий янгелік, – пролепетала сестра. – Нася малювала.
– Так! Ангелик став некрасивий. Бо ти його зіпсувала! Ти все тільки псуєш!!! – з очей Артема мимоволі бризнули сльози. Все! Сьогодні татко приїде у відпустку з війська. А подарунка – нема!
Чарівна ялинка
Вась залишився на зміні сам. Сердито вглядався у темряву за сітчастим парканом: машина не їхала. На телефон водій не відповідав. Вась нарізав кола навколо складу, витоптуючи стежку в глибокому снігу. Напарник злиняв ще о шостій: в мужика сім’я, що він буде сидіти на складі в новорічну ніч? А від Вася дівчина пішла рівно рік тому, йому вже спішити нікуди.
Горло стискала образа: усі десь по барах веселяться, а він тут гибіє. Один, як ведмідь у тундрі, як кит в океані! Вась сердито розмахнувся і підгилив ялинку-трилітку. Вона ображено забриніла кожною гілочкою і скинула снігову сріблясту шату, лишившись гола-голісінька. Якийсь струс пройшов крізь Вася. Наче йому ялинка винна, що він не зміг вирватися із роботи ні торік, ні тепер!
Проза Ярослави Дегтяренко
Роман «Лицарі Дикого Поля», розділ V
Орися
Чорнiї брови, карiї очі,
Темнi, як нічка, ясні, як день!
Ой, очі, очі, очі дiвочi,
Де ж ви навчились зводить людей?
З української народної пісні
Марко плентався додому в похмурому настрої: там потрібно було пояснювати сварливій бабусі причини нічної відсутності, тож бідний хлопець передчував великий скандал. Тимофій почувався краще, ніж після пробудження, але все ж не так добре, тому щохвилини натикався на перехожих.
Мої сніги
У мене до снігів особливе ставлення, вірніше – любов. Любов на все життя, ще з дитинства. Прокидаюсь бувало вранці, а на вулиці: світу білого не видно. Снігу намело нарівні з хатою. Та, де там… Повно снігу і в сінцях – такого пухнастого та крихкого.
Ви знаєте: а сніг різниться протягом дня. Зранку він похмурий, тільки де-не-де можна зловити відблиски ранкового сонця. А по обіді – засліплює очі, мабуть, щоб не милувалися його білосніжною красою.
Під вечір сніг інший – рипучий, особливо коли мороз береться. А коли сутінки повністю охопили село, а місяць ще не зійшов, сніг стає поводирем вечора. В’ється густий димок з димарів і стелеться, стелеться над снігом. Інколи, здається, що то хмари спустились на землю.
Проза Наталки Капустянської
Теорема від Галини Іванової
Галина Петрівна вже другий день насолоджується краєвидами своєї рідної Коломиї, такої красивої і затишної. Тут все рідне і знайоме… і вода цілюща. Не вірите? З-під престолу собору Святого Михаїла витікає цілюще джерело, яке зветься Кляштор. А ще подейкують, що батьківщиною улюблених коломийок і є Коломия… А які симпатичні тісні вулички з австро-угорськими спорудами! Площа Ринок та навколишні квартали причепурені і, здається, ось-ось почнуть розповідати свою історію…
Проза Роксолани Жаркової
Світанок
(або діалог двох маленьких душ)
–Хто ти?
–Я…я маленька блукаюча душа, що загубила свій спокій.
–В тебе очі задощили…
–А я ніколи й не була сонячною. Я – дитина Ночі.
–Всі ми такі. Похмурі. Зачинені. Нещасні.
–А я не шукаю щастя. Я чекаю на…світанок.
–А він прийде?
–Сподіваюся…
–А якщо ні? То що тоді?
–Вмиратиму. Під місяцем. У темряві.
–Тебе не побачать…
–Нехай. Мене і зараз не помічають. А я – є!.. Ще є…
Чечевиця
Тетяна СИДОРЕНКО
( інтертекстуальна повість)
***Чечевиця – іменник жіночого роду однини Називного відмінку першої відміни. Чечевиця – метафоричний еквівалент людської продажности.
***
…Ісаак був сорокарічним, коли взяв собі за дружину Ревекку, дочку Вафуїла Арамеянина із Месопотамії, сестру Лавана Арамеянина. І молився Ісаак Господу за жінку свою, бо була вона безплідною; і Господь почув його, і зачала Ревекка, дружина його. Сини в утробі її почали битися, і вона сказала: якщо так буде, то навіщо мені це? І пішла запитатися Господа. Господь сказав їй: два племені в череві твоєму, і два різних народи вийдуть із утроби твоєї; один народ стане сильнішим іншого, і більший буде служити меншому. І настав час народжувати їй: і ось, близнюки в утробі її. Перший вийшов червоний, як шкіра, увесь – мов плащ волосяний; і нарекли йому ім’я Ісав. Потім вийшов брат його, тримаючись рукою своєю за п’яту Ісава; і наречено йому ім’я Іаків. Ісаак же був шістдесятирічним, коли вони народились. Діти виросли, і став Ісав чоловіком, що знався на вловах, чоловіком полів; а Іаків – чоловіком мирним, що в наметах сидів. Ісаак любив Ісава, бо здобич його мисливська йому смакувала, а Ревекка любила Іакова. І зварив Іаків страву; а Ісав прийшов із поля стомлений. І сказав Ісав Іакову: дай мені поїсти отого червоного, бо я стомився. Та Іаків сказав: продай мені зараз же своє первородство. Ісав сказав: ось, я помираю, що мені з того первородства? Іаків сказав: поклянись мені зараз же. Він поклявся йому і продав первородство своє Іакову. І дав Іаків Ісавові хліба і юшки із чечевиці; і він їв і пив, і встав, і пішов; і знехтував Ісав первородство своє (Книга Буття, глава 25; вірші 20-34).
Осінні сни їжака
Вересень 29, 2016 - 21:41 — perohanych
Їжакові, як і людині, сняться сни, особливо ж осінні. Сняться вони здебільшого про літо-літечко. Отож, прокидається він дуже рано і, полякавши на нашому городі комах, жучків та черв’ячків, смачно посьорбавши ще теплого сиродою з-під корови, яким наша мама його підгодовує, влягається в тінь м’яти-холодянки, що пахне так духмяно, аж паморочиться голова, і спостерігає за життям нашого обійстя. Скоріше одним оком спостерігає, а другим дрімає…
Он підсліпуватий песик Рудько викарабкується з будки, крутить головою — це така фізкультура в нього, і не поспішаючи плететься до веранди, до порожньої миски, до якої мама ось-ось покладе ще гарячі, прямо з печі, бараболі. В Рудька вже немає зубів, і варена картопля для нього найсмачніший наїдок, а з кісткою від м’яса він тільки зрідка бавиться. Їжак зовсім не боїться Рудька тому, я так гадаю, що він дуже розумний, і знає, що погратися з таким колючим дивом ризиковано — і лапи нитимуть, і писок. Тільки молодий котяра Бутерброд (бо моя сестра ще кошеням годувала його канапками з сиром) не усвідомлює цього: намагається кігтями перекинути клубок із колючками. Та дзуськи, нічого на виходить, тільки болять поколоті лапи, а їжак відтак не терпить котячого духу…
Балувана Галя (антифілософська фікція)
Світлій пам’яті матері своєї
Сидоренко Ольги Лаврентіївни присвячую
***Цей текст про те, як у процесі еволюційного розвитку звичайна жінка може досягти свого найвищого фемінного статусу, перебуваючи в якому, вона тільки й чує навколо себе: «Наша Галя – балувана». Після прочитання цього тексту кожна жінка відчує себе щасливою.
1.
Проза Марії Косян
Уривок із роману «Коли в місті N. дощить»
Книга III
Розділ 1
Грудень 2533 року.
Їхати було незручно. Зувсебіч – змоклі від поту тіла, повітря – важке та сперте, ліву ногу судомить. Трохи далі, на іншому кінці сонцебу́са, – червонясте обличчя Джиммі. Той підморгує і гукає:
– Франсуа, друже! Звідки ця кисла міна? Попереду – найкраща ніч у цілому півріччі!
Проза Тетяни Сидоренко
Неарештована спідниця
новела
Сінешні двері рвучко відчинилися, ледь із петель не злетіли.
– Ой тьотечко!!! Ой ріднесенька!!! — залетіла в хату Мелашка, мов оглашенна.
– Тю, дурнувата! — злякалась, аж побіліла Ганна, витираючи на всяк випадок руки об фартух. — Чи женеться хто? Чо’ ти, як навіжена?
– Ой тьотечко!!! У нас саме трусять!!! Розкуркулюють нас!!! — випалила всю правду небога. — Зараз і до вас прийдуть!!! Вони з багнетами!!!
– Розкуркулюють… З багнетами… Що ж у вас куркулити?..
Пасха мертвих
Вересень 8, 2016 - 21:32 — perohanychСтепанчичок прострибав по вікну. Сонце зненацька продерлося крізь зачучверене хмаринням небо. Бережки калюж в зеленкуватих заїдах опалого пилку. Дерева змащені бріоліном дощу. Голуби рвучко видзьобують м’якуш з окрайця білого хлібу. Стомлений чоловік у сіро-брудному крислатому капелюсі з бесагами цератових пакетів навшпиньках зирить у сміттєвий кіш. В повітрі післядощова вільгість та запах бузку. Розкуйовджені горобці старанно цигичуть свої мелодії, а мозок вискубує з них пачіски нот...
