Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Проза
Мої сніги
У мене до снігів особливе ставлення, вірніше – любов. Любов на все життя, ще з дитинства. Прокидаюсь бувало вранці, а на вулиці: світу білого не видно. Снігу намело нарівні з хатою. Та, де там… Повно снігу і в сінцях – такого пухнастого та крихкого.
Ви знаєте: а сніг різниться протягом дня. Зранку він похмурий, тільки де-не-де можна зловити відблиски ранкового сонця. А по обіді – засліплює очі, мабуть, щоб не милувалися його білосніжною красою.
Під вечір сніг інший – рипучий, особливо коли мороз береться. А коли сутінки повністю охопили село, а місяць ще не зійшов, сніг стає поводирем вечора. В’ється густий димок з димарів і стелеться, стелеться над снігом. Інколи, здається, що то хмари спустились на землю.
Проза Наталки Капустянської
Теорема від Галини Іванової
Галина Петрівна вже другий день насолоджується краєвидами своєї рідної Коломиї, такої красивої і затишної. Тут все рідне і знайоме… і вода цілюща. Не вірите? З-під престолу собору Святого Михаїла витікає цілюще джерело, яке зветься Кляштор. А ще подейкують, що батьківщиною улюблених коломийок і є Коломия… А які симпатичні тісні вулички з австро-угорськими спорудами! Площа Ринок та навколишні квартали причепурені і, здається, ось-ось почнуть розповідати свою історію…
Проза Роксолани Жаркової
Світанок
(або діалог двох маленьких душ)
–Хто ти?
–Я…я маленька блукаюча душа, що загубила свій спокій.
–В тебе очі задощили…
–А я ніколи й не була сонячною. Я – дитина Ночі.
–Всі ми такі. Похмурі. Зачинені. Нещасні.
–А я не шукаю щастя. Я чекаю на…світанок.
–А він прийде?
–Сподіваюся…
–А якщо ні? То що тоді?
–Вмиратиму. Під місяцем. У темряві.
–Тебе не побачать…
–Нехай. Мене і зараз не помічають. А я – є!.. Ще є…
Чечевиця
Тетяна СИДОРЕНКО
( інтертекстуальна повість)
***Чечевиця – іменник жіночого роду однини Називного відмінку першої відміни. Чечевиця – метафоричний еквівалент людської продажности.
***
…Ісаак був сорокарічним, коли взяв собі за дружину Ревекку, дочку Вафуїла Арамеянина із Месопотамії, сестру Лавана Арамеянина. І молився Ісаак Господу за жінку свою, бо була вона безплідною; і Господь почув його, і зачала Ревекка, дружина його. Сини в утробі її почали битися, і вона сказала: якщо так буде, то навіщо мені це? І пішла запитатися Господа. Господь сказав їй: два племені в череві твоєму, і два різних народи вийдуть із утроби твоєї; один народ стане сильнішим іншого, і більший буде служити меншому. І настав час народжувати їй: і ось, близнюки в утробі її. Перший вийшов червоний, як шкіра, увесь – мов плащ волосяний; і нарекли йому ім’я Ісав. Потім вийшов брат його, тримаючись рукою своєю за п’яту Ісава; і наречено йому ім’я Іаків. Ісаак же був шістдесятирічним, коли вони народились. Діти виросли, і став Ісав чоловіком, що знався на вловах, чоловіком полів; а Іаків – чоловіком мирним, що в наметах сидів. Ісаак любив Ісава, бо здобич його мисливська йому смакувала, а Ревекка любила Іакова. І зварив Іаків страву; а Ісав прийшов із поля стомлений. І сказав Ісав Іакову: дай мені поїсти отого червоного, бо я стомився. Та Іаків сказав: продай мені зараз же своє первородство. Ісав сказав: ось, я помираю, що мені з того первородства? Іаків сказав: поклянись мені зараз же. Він поклявся йому і продав первородство своє Іакову. І дав Іаків Ісавові хліба і юшки із чечевиці; і він їв і пив, і встав, і пішов; і знехтував Ісав первородство своє (Книга Буття, глава 25; вірші 20-34).
Осінні сни їжака
Вересень 29, 2016 - 21:41 — perohanych
Їжакові, як і людині, сняться сни, особливо ж осінні. Сняться вони здебільшого про літо-літечко. Отож, прокидається він дуже рано і, полякавши на нашому городі комах, жучків та черв’ячків, смачно посьорбавши ще теплого сиродою з-під корови, яким наша мама його підгодовує, влягається в тінь м’яти-холодянки, що пахне так духмяно, аж паморочиться голова, і спостерігає за життям нашого обійстя. Скоріше одним оком спостерігає, а другим дрімає…
Он підсліпуватий песик Рудько викарабкується з будки, крутить головою — це така фізкультура в нього, і не поспішаючи плететься до веранди, до порожньої миски, до якої мама ось-ось покладе ще гарячі, прямо з печі, бараболі. В Рудька вже немає зубів, і варена картопля для нього найсмачніший наїдок, а з кісткою від м’яса він тільки зрідка бавиться. Їжак зовсім не боїться Рудька тому, я так гадаю, що він дуже розумний, і знає, що погратися з таким колючим дивом ризиковано — і лапи нитимуть, і писок. Тільки молодий котяра Бутерброд (бо моя сестра ще кошеням годувала його канапками з сиром) не усвідомлює цього: намагається кігтями перекинути клубок із колючками. Та дзуськи, нічого на виходить, тільки болять поколоті лапи, а їжак відтак не терпить котячого духу…
Балувана Галя (антифілософська фікція)
Світлій пам’яті матері своєї
Сидоренко Ольги Лаврентіївни присвячую
***Цей текст про те, як у процесі еволюційного розвитку звичайна жінка може досягти свого найвищого фемінного статусу, перебуваючи в якому, вона тільки й чує навколо себе: «Наша Галя – балувана». Після прочитання цього тексту кожна жінка відчує себе щасливою.
1.
Проза Марії Косян
Уривок із роману «Коли в місті N. дощить»
Книга III
Розділ 1
Грудень 2533 року.
Їхати було незручно. Зувсебіч – змоклі від поту тіла, повітря – важке та сперте, ліву ногу судомить. Трохи далі, на іншому кінці сонцебу́са, – червонясте обличчя Джиммі. Той підморгує і гукає:
– Франсуа, друже! Звідки ця кисла міна? Попереду – найкраща ніч у цілому півріччі!
Проза Тетяни Сидоренко
Неарештована спідниця
новела
Сінешні двері рвучко відчинилися, ледь із петель не злетіли.
– Ой тьотечко!!! Ой ріднесенька!!! — залетіла в хату Мелашка, мов оглашенна.
– Тю, дурнувата! — злякалась, аж побіліла Ганна, витираючи на всяк випадок руки об фартух. — Чи женеться хто? Чо’ ти, як навіжена?
– Ой тьотечко!!! У нас саме трусять!!! Розкуркулюють нас!!! — випалила всю правду небога. — Зараз і до вас прийдуть!!! Вони з багнетами!!!
– Розкуркулюють… З багнетами… Що ж у вас куркулити?..
Пасха мертвих
Вересень 8, 2016 - 21:32 — perohanychСтепанчичок прострибав по вікну. Сонце зненацька продерлося крізь зачучверене хмаринням небо. Бережки калюж в зеленкуватих заїдах опалого пилку. Дерева змащені бріоліном дощу. Голуби рвучко видзьобують м’якуш з окрайця білого хлібу. Стомлений чоловік у сіро-брудному крислатому капелюсі з бесагами цератових пакетів навшпиньках зирить у сміттєвий кіш. В повітрі післядощова вільгість та запах бузку. Розкуйовджені горобці старанно цигичуть свої мелодії, а мозок вискубує з них пачіски нот...
Кохання першим і останнім не буває
Моральність – це розум серця.
Генріх Гейне
ЗАМІСТЬ ПРОЛОГУ. 4 квітня 2014 року сайт Еспресо TV повідомив: "Головний виконавчий директор Mozilla Соrp та творець мови програмування Java Script Брендан Айк подав у відставку.
52-річний Айк є засновником компанії. 2008 року він зробив пожертвування у розмірі 1000 доларів на підтримку поправки до каліфорнійського законодавства. Відповідно до неї шлюб є союзом між чоловіком і жінкою. Поправка розглядалася як перешкода для легалізації одностатевих шлюбів. Поправка була прийнята, але 2013 року її відмінив Верховний Суд США.
Війна в Україні. У свічаді неба
1. Коралі
Надійка заледве встигла до поїзда. Андрій уже стояв на приступці вагона. Повістка — як сніг посеред літа. Знав, що його чекає зона так званої АТО. Зателефонував до Львова коханій. І вона, облишивши лекції в університеті, примчала сюди. В останню секунду.
Потяг сіпнувся і почав набирати швидкість. Надійка на бігу зняла з шиї коралі — єдине, що змогла придумати на подарунок-пам’ять.
— То ще від бабці оберіг! — вигукнула. — Вони освячені. Вірю, що й наше щастя збережуть!
— На весіллі ти одягнеш їх знову, — спробував усміхнутись Андрій.
Зайшовши до вагона, поклав коралі в кишеню навпроти серця. Надалі вони були з ним постійно: і в підготовчому центрі, й на Донеччині, й на Луганщині.
Мала проза Любові Геньби
ПОПУТНИКИ
Оце їду!.. «Рушай, поки люди случаються…» – сказала б мені бабуся Галя. Та вже, ба, случилися, скажу Вам. Кажуть: купуй не хату, а хорошого сусіда, вибирай не купе, а хорошого попутника. А оце вже й попутник. Ні тобі здрастуйте, ні будь ласка. Чорний, як домовичок із труби, «негретьонок», одним словом. Ще років тридцять тому ми, у наших провінційних містечках, дивилися на них, як на інопланетян, а потім потроху призвичаїлися, притерлися. Петро І лише вікно у Європу прорубав, а тут ціла завіса гухнула. І потекли, і попливли… Колись воно і у Франції були французи і все якось у них було по-французьки, а тепер і в них «негроцузи» або мулати. Красивенькі, бува, виходять. А це уже і в нас негри заговорили, на задрість нам – українською, та ще й, трапляється, вишиванку надягають… «Молодес!..» – сказав би дід Іванченко. Але це було минулого року – стрічала шоколадненьких на фестивалі, а сьогоднішній – ні бовк, ні няв… Ну та хай йому… Було й не те…
