Жінка-УКРАЇНКА

Костянтин Крижицький. «Біля колодязя», 1900

 

Хіба хто відав півстоліття тому, що час піде проти годинникової стрілки, що переінакшиться весь наш світ. Що захиріють-захворіють села, що постаріють садки навколо таких же геріатричких хат, а джерельна вода в колодязях зробиться протухлою, бо їх давно не чистили…

Моя мати рано-вранці, розпаливши піч, поспішала по воду до одного з таких колодязів, де, здається, збиралося чи не все жіноцтво нашого кутка, і несла звідти на коромислі не тільки з двоє відер свіжої джерелиці, а й безліч сільських новин та, звісно, побрехеньок. А ми, малі пастушата, біля того колодязя в обід поїли корів, і вони смачно пили прохолодну вологу з довгого корита, до якого ми завзято наливали воду. 

Германов

«Шинок – то життя... Бруд і блиск, убогість і пишнота – 
все стікається туди, як сміх і сльози, скнарість і розгойданість душ».

(П. Загребельний, «Я, Богдан»)

«Ще поки там, нагорі, - воєнком звів очі до стелі, - не вирішили, чи буде нова мобілізація. Але є вказівка: якомога більше залучити на контракт». Чоловік років 50-ти зосереджено вбивав дані з мого лейтенантського квитка собі в комп’ютер.

«А як у вас з роботою? Ви працюєте?», - спитав він, примружившись.

«Так, все добре», - трохи ніяково відповів йому. Чоловік несамохіть нагадав мені, що вже понад рік не отримую зарплату й ніяк не вдається знайти нову роботу.

Воєнком позіхнув і вимовив: «Чого я питаю? Бо усім важко стало. Роботи нема, грошей нема... Скажіть, а зараз ви зможете пройти медкомісію?».

«Так», - вимовив я.

«Корабель уяви» – це історія про неймовірні пригоди звичайної дівчинки Аліси та її друзів нашим загадковим Всесвітом. З одного боку, це книжка-гра, експеримент із яскравими текстами та цікавими ілюстраціями, адже, у процесі її створення активно брала участь 10-річна донька авторки Аліса, яка і стала прототипом головної героїні твору. З іншого боку – це пізнавальна книга, наповнена цікавими фактами про навколишній та внутрішній світ людини. Перед читачем - твір, що пропагує сімейні цінності і любов до своєї рідної землі. 

Авторка книги так звертається до свого читача:

Привіт, друже!

Книга, яку ти тримаєш у руках – незвичайна. Це твій квиток на Корабель уяви, на який ти потрапиш разом із нашими героями – Алісою, Максом і Кексиком. У цій веселій компанії ти поринеш у вир пригод та фантазій, а також дізнаєшся багато цікавого про наш Всесвіт, Землю та про все те, що тебе оточує. Корабель уяви може перенести тебе у найвіддаленіші куточки Земної кулі! Ти мандруватимеш космічними просторами, занурюватимешся під воду і навіть подорожуватимеш організмом людини! І керувати цим диво-кораблем дуже легко: кожна дитина вміє це робити. Вмикаймо уяву – і вперед!

Той смак глоду не вивітрується з моєї пам’яті ще з дитячих, пастуших літ: солодко-кислий, ледь гіркувато-нудотний, зрештою такий, що не передати жодними словами…

Старший пастух Михаль, цибатий, старший за мене майже на десяток років хлопець, називав ці кістляві, криваво-червоні ягоди карамельками, і коли ми приганяли корови на узлісся, наривали йому, обколюючи руки, повні кишені й він апетитно смоктав, смачно випльовуючи камінці, а потім просив ще насмикати найбільших ягід, якими ввечері на колодках пригощав дівчат. «Вони так солодко цілуються після карамельок», — сміючись мовив нам. Ми теж насолоджувались плодами глоду, але ще вміли цілуватись з дівчатами, та й не дуже хотілося. Але все ж втямкували взяти Михаля на смішки. Отож до карамельок глоду домішали ще й кілька десяток карамельок шипшини, які з мого картузика він, не дивлячись, висипав собі в кишеню. 

«Зойк сови» – так називається нова книжка відомого українського письменника Михася Ткача, до якої увійшли оповідання про тривожне сьогодення, нелегкий час для нашого народу – новітню війну, яку нав’язала нам Росія на Сході України, про патріотів, їх мужність, і біль матерів. Отож пропонуємо вашій увазі одну з новел, створену за реальними подіями.

Зойк сови

Незбагненним видавалося Іллі те, що з ним трапилося. Бачити себе таким, яким став, який є, відчувати, що твоє тіло не придатне до повноцінного існування, було не з легких випробувань, віртуально складне. Тепер він не увесь, а тільки половина – ні стати у повний зріст, ні зістрибнути з ліжка. Хіба що покотитися, як відомий персонаж з народної казки «Колобок» і то тільки згори. Ця іронія з’являлася у Іллі не раз. Він ніяк не міг змиритися з цим моторошним становищем, принаймні пристосуватися до нього. Час губився десь за стінами палати, плелися чергами думки щодня, а то й безсонними ночами, тужні, докучні, в уяві відтворювалися часом події минулого, повторювалися, доповнювалися – і з цього складалося його життя у шпиталі. І хоч воно народжувалося з пережитої реальності, однак було вже минуле, дещо ілюзійне, уподібнене до кошмарного сну. Йому страшенно не хотілося показуватися таким як є на люди: комплексував, малів, упосліджував себе невиправдано, однак вельми кортіло потрапити додому. Просився –  і лікарі на це зважили.