Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Проза
Світлана Макаревська. Панночка і скрипаль
Якщо ви любите ясні веселі кольори, ніжні, прозорі акварелі, ваша пора - квітневий ранок.
Кому що до смаку: хтось закоханий у яскраве різнобарв'я осені, комусь до вподоби чітка графіка зимового пейзажу, комусь - шляхетні пастелі літньої днини. А мені наймиліший той весняний час, коли березневе змагання з холодом нарешті скінчилося, зимі вже немає вороття і бурхливий квітень впевнено набирає міць. Сяє незатьмарена небесна блакить, тепле проміння ласкаво огортає землю, пестить соковиті бруньки на вітах дерев. Бадьоро зеленіє молода трава, ще не заквітчана радісними травневими кульбабами, лиш де-не-де по ній фіолетовими калюжками виблискують купки шафрану.
Оксана Маковець. Історія однієї зустрічі
Не йшла, а летіла, здавалося, молода дівчина Іриненською вулицею старого Києва. Настрій у неї був надзвичайний, день видався соня;ний, теплий і світлий, один із найкращих і найпамятніших у її, ще зовсім юному житті: адже сьогодні зранку відбулося урочисте вручення дипломів. Під час урочистостей з цього приводу, вчорашня студентка разом із важливим документом, отримала пропозицію залишитися працювати в технікумі. Раділа, й навіть гордилась цим.
Мрії дівчини починають здійснюватись. Вона впевнена, що поступить до університету на вечірній відділ, випала нагода їй, що буде працювати й навчатись водночас, адже зі шкільних літ мріяла стати студенткою Київського університету.
Наталія Дев’ятко. Легенда про Дерево дощів
Відбулося це у старовинному місті, яке змінювало свою назву разом із плином історії, так відзначаючи короткі сучасні епохи, що мають перед очима обриси свого майбутнього.
Місто було невеличке, але дуже пишалося давньою брамою, шматками мурів, статуями у заглибинах величних будинків, яких за наших часів більше не будують.
Сонце сходило над містом, згадуючи дзенькіт зброї на вулицях і відлуння весільних дзвонів, сутінки оживляли тіні і спогади, кепкуючи з приїжджих, що називали їх марою і привидами.
Віра Дубіно. Сніг
Сьогодні іде перший лапатий передноворічний сніг. Він заповнює все навкруги. Здається, що і сам мимоволі потрапляєш у полон його невпинного танцю. Я люблю, коли йде такий сніг. Він повертає мене у минуле - минуле з тобою.
Іду додому не поспішаючи, навкруги вальсують сніжинки, заманюючи і мене до свого танку. А в думках - вихором спогади: один за іншим.
Тетяна Череп-Пероганич. Життєві етюди
Тетяна Череп-Пероганич
Пробач мені, мамо
Ма-мо, мам, привіт! Я – твоя дівчинка, яку ти носила в собі дев’ять місяців. Я – твоя донечка. Я – твоя кровиночка. Я – твоя…
Мамо, мам! Дмитрик із восьмого класу мене образив. Він сказав, що я – барбі. І що в мене ніколи не виростуть великі груди, як у Марини. Хоча вона ж від мене всього на рік старша. Я хочу великі груди. Я хочу подобатися Дмитрику.
Еліна Заржицька. Три сходинки голодомору (фрагмент)
Крок 1. Раз, два, три, чотири, п’ять –
сало будемо шукать...
Голод прийшов до села непомітно. Він ретельно нишпорив домівками, влізаючи до комор, клунь, льохів. Його м'які лапи не залишали слідів, тільки іноді людина оглядалася з подивом – чи то дійсно почула, чи то здалося? – ніби за спиною хтось розсипав на підлогу сухі вишневі кісточки...
Марічка перша побачила Його. Сталося це того дня, коли мати повернулася з роботи як завжди втомлена і сердита.
