Виконує Анжеліка Рудницька
Музика і вірші Антолія Матвійчука
"Душа народу незнищенна! Як Божий дар, як Божий дар!"
Вірші Анатолія Матвійчука. Читає Руслана Федюк
Я, мабуть, невиправний романтик, але і досі вважаю, що українські (україномовні) артисти (співаки, поети, композитори) повинні ставитися до своїх колег із особливою солідарністю. Я поясню чому, тільки дочитайте до кінця!!!
Українська пісня завжди була падчеркою на цьому святі життя. Ще з царських часів, коли десятками указів заборонялися українські книжки, пісні, театральні постановки. Але були кобзарі-співці, які в своїх творах уміли передати свій час і зберегти пам'ять про народних героїв.
Музика, вірші та аранжування Анатолія Матвійчука
Запис - "VG Studio" Режисер Ігор Добрянський
Присвячується воїнам України (Dedication for Ukrainian soldiers)
Я - киевлянин, "я - киянин",
Я горожанин, "я міський",
"Львів"янин він", а он - крымчанин!
А я - такой, "а я - такий".Я не делю друзей и "друзів"
Но не люблю "брехню" и ложь,
Не подчиняюсь, "не корюся",
Чужого "не чіпай" - не трожь!Люблю Отчизну - "Батьківщину"
"Тут все моє", здесь, все мое...
"І якщо треба - то загину"
Или погибну за нее.Пойми же, друг мой, право слово,
"Їй Богу, зрозумій мене"
Два языка, "дві різні мови",
А сердце - "серце лиш одне!"
(медсестричці з Майдану Олесі Жуковській присвячується)
Надія й гордість мами й тата.
Весела. Гарна. Запальна.
Давала Клятву Гіппократа
У своїм коледжі вона.А незабаром на Майдані,
В собі здолавши біль і страх,
Вона вже лікувала рани
І вбитих несла на руках.Така проста, наївна й чиста,
Боролась, скільки мала сил,
Але - до снайпера-садиста
Вона попала на приціл...І чітко, як на тренуванні,
Припав він до свого ствола -
І куля - вперше і востаннє
Дівочу шию обпекла.Вона шепнула: "Я вмираю."
І вже була безсила плоть...
Але, - на цім шляху до Раю,
Зустрівся з нею сам Господь.
Не шукайте таємного змісту,
Просто доля, мов карта лягла:
Двоє хлопців зібралися в місто,
Двоє хлопців з одного села.
Незіпсовані, сильні, красиві,
Їм обом ще нема й двадцяти,
Їхні мами ще зовсім не сиві.
Їх просили себе берегти…І шляхи їх згубились в тумані,
Різні долі, як різні пісні…
Хто ж міг думати, що – на Майдані,
Знов зустрінуться раптом вони.
Як від повені вруниться річка,
Так зіткнулись – очима й чолом.
Та в одного в руках єврострічка,
А на іншому – чорний шолом.