Народилася 19 жовтня 1978 року в селі Новоукраїнка Куйбишевського району. Закінчила Мелітопольський державний педагогічний інститут (нині університет). Зараз мешкаю в місті Дніпропетровськ, заміжня, виховую свого майбутнього читача – 9-місячного сина Богдана. З 2011 року - керівник Дніпропетровської обласної громадської організації «Ініціативний форум Придніпров’я», http://www.dgerela.jimdo.com
Автор збірки віршів для дітей наймолодшого віку «Вітаміни для Марини» (2006 р., м. Запоріжжя), переможниця Дніпропетровського обласного літературного конкурсу творчої молоді «Молода муза-2012» у номінації «Проза (старша група)», фіналіст Всеукраїнського конкурсу творчої молоді «Літературна надія Дніпра - 2013».
Мене часто запитували: чому я не вийшла заміж за якогось американця чи німця і не покинула Україну. Мовляв, тут жити не можна. А я живу. І мені подобається. Я роблю все, що в моїх силах, щоб розтривожити апатичні душі оточуючих. Вірю, якщо кожен з нас почне щодня творити власні маленькі подвиги (донести сміття до найближчої урни, зробити для пташок годівницю, взяти за звичку прокидатися з посмішкою та ін.), то змінюючи себе, можна змінити світ.
Ще знайомих постійно цікавить: чому казки для дітей, не романи «love story», не жіночі детективи або «фентезі». Я пишу для того, щоб наше майбутнє, зростаючи на новій літературі, не знало, що таке байдужість та черствість.
Присвячується моєму синові Богдану та всім, хто любить подорожі.
Дякую моєму чоловікові Олександру за ідею цієї казки.
Галявина пана Козявки
За Сріблястим озером, на Сонячній галявині, біля Старого дуба жив пан Козявка. Носив він солом’яного капелюха, мав довгі руді вуса, добру посмішку та блакитні очі з лукавими вогниками. Замолоду пан Козявка багато подорожував. Його маленький будиночок, що розмістився під вітами Старого дуба, нагадував музей цікавинок. Була у пана Козявки і люлька миру, привезена з далекої Аберики…, перепрошую, Америки. Було у нього і сомбе… сомбре…, такий собі крислатий плетений капелюх великого розміру із закругленими догори краями. Його зазвичай дивні люди носять, забув як називаються… зараз-зараз… ось воно… мек-си-кан-ці, уявіть собі, з Мек-си-ки. От! Було ще безліч химерних речей, хіба все запам’ятаєш…
Курчатко, схоже на кульбабку
Сонце ніжилося на м'яких хмарках-подушках. «Ку-ку-рі-ку!» - почуло воно крізь сон далекий голос невідомого птаха. Сонце й хотіло розплющити очі, але Чаклунка-Ніч наче намазала повіки медом.
– Ку-ку-рі-ку! Сонечко, прокидайся.
Сонце нарешті розтулило повіки: треба негайно вмитися. Зібрало краплі роси й заклопотано оглянуло землю.
– Доброго ранку, – привітно вклонилися йому квіти.
– Як справи? – задзвеніли бджоли.
– Ми хочемо поспати, – почали скаржитися барвисті метелики.
Раптом Сонце помітило на галявині безліч жовтих крапочок. Наче хтось розкидав золоті горішки серед зеленої трави.
Нам необхідно: 170 грамів кукурудзяного борошна, 100 грамів пшеничного борошна, 125 грамів вершкового масла, 2 яйця, 150 грамів цукру, 125 грамів молока, 10 грамів порошку для випічки, 1 чайна ложки тертої лимонної цедри, 0.5 чайної ложки кориці, 1 склянка чорниці, дрібка солі, цукор-пудра.