Жінка-УКРАЇНКА

Сценарій обрядового дійства з використанням зеленосвятських традицій для старшокласників

Святкування починається напередодні Трійці, в суботу, у другій половині дня. На галявині або на узліссі, біля річки чи озера, встановлюють «травневе дерево» – віху, прикрашену квітами, стрічками, травами. Поряд із ним чіпляють гойдалки. Учасники свята – фольклорні гурти, групи молоді, підлітків, дітей. Дівчата у вінках, святково одягнені, співають:

Ой, зав’ю вінки та на всі святки,  
На всі святки – на всі празнички.
А в бору сосна колихалася,
Дочка батенька дожидалася.
– Ой, мій батеньку, мій голубчику,
Та прибудь до мене хоч на літечко!
У мене в тині перед воротями
Синє море розливається;
Пани і гетьмани ізбігалися,
Всі сьому диву дивувалися.

На середину галявини виходять дві дівчини у довгих вишитих сорочках, на голові –  вінки з польових та лісових квітів, у руках – пучечки трави.

Дівчина І: Добридень, люди добрі! Вітаємо вас із літом, Зеленими Святами!

Дівчина ІІ: Сьогодні весна передає літу своє зелене вбрання. Просимо, гості дорогі, до нашого гурту та вшануємо разом красу рідної землі!

 Дівчина І: У давнину люди одухотворювали Сонце, Літо, Вітер, як живих істот. Наші пращури вірили в магічну силу слова, і молитвами, діями - ритуалами намагалися забезпечити собі добробут, щедрий урожай. Здіймаючи руки до Сонця, промовляють:

Дівчина І: Сонце ясне, Сонце праведне, святі наші діди - лада, духи лісів, вод і полів, зустрічаємо вас, вітаємо з літом і запрошуємо!

Дівчина ІІ: Зорі красні, місяцю ясний, вітре буйний, дощу рясний, шануємо вас і запрошуємо!

 Дівчина І: Зелені свята ще називаються Русальною, Клечальною чи Гряною неділею. В основі Зелених свят лежить культ дерева, культ квітів. У ці дні оселі клечали гілками, квітами, зіллям. Дівчата і хлопці водили по селу Тополю чи Куста  – прикрашену зіллям та квітами дівчину, співали господарям пісні, бажали їм здоров’я, багатства у долі.

 Маленька дівчинка звертається до стаошої:

 – Галю, а чому свято називається «Русальна Неділя»?  Хто такі русалки?

 Галя: У давнину люди вірили, що у лісах, полях, озерах живуть дивні істоти  – русалки, мавки чи нявки – дуже гарні дівчата, стрункі, русокосі. Коли сонечко починає по - літньому пригрівати, настає Русалчин Великдень – це їхнє свято. З’являються русалки серед людей, гойдаються на гіллях дерев, водять танки, співають чи бігають по зеленому житу. Краще не зустрічатися з ними, бо можуть залоскотати до смерті.

Дівчинка: Ой, я боюся русалок!

Галя: Не бійся, ми знаємо від русалок замовляння: «часник та полин».

Хлопчик: А це що таке, високе та красиве?

Парубок: Це – «травневе дерево» або віха. Ми з хлопцями його самі зробили та прикрасили, щоб дівчата навколо нього танки водили, пісень співали.

Дівчина: А біля нашої хати хтось вночі маленьку берізку поставив та так гарно стрічками прибрав.

Інші дівчата: І у нас, і у нас теж...

Хлопець: То ми давній звичай згадали – хлопці тій дівчині «травневе деревце» ставлять, яка до  серця припаде.

Дівчата: А як же ми своїх суджених впізнаємо?

Галя: Поворожимо, подруженьки, віночки на березі зав’ємо, до річки віднесем та долю свою спитаємо.

Дівчата вибирають берізку з тонким і довгим гіллям, з якого і завивають вінки, при цьому співаючи:

По саду ходжу, виноград саджу,
Посадивши, та й поливаю.
Ой поливши, та й нащіпаю,
Нащіпавши, віночка зав’ю,
Віночка звивши, на воду пущу:
Хто вінка пійме, той мене візьме.

Дівчата одягають вінки, починають водити танки навколо «травневого дерева» і співають:

Хвалилася тая березонька,
Хилю, похилю, тая березонька.
– На мені кора, як біль біла,
Ой на мені листя широченьке,
Хилю, похилю, листя широченьке.
Ой на мені гілля високе,
Хилю, похилю, гілля високе.

Дівчата збираються в гурт і запитують: – У що будемо грати? Хтось пропонує: «У втікача».

Одна дівчина сідає на землю, друга стає біля неї. До них підходить третя і питає:

Дівчина І: На чім стоїш?

Дівчина ІІ: На ринку.

Дівчина І: Що продаєш?

Дівчина ІІ: Дитинку.

Дівчина І: Що хочеш?

Дівчина ІІ: Сім кіп  і сніп, сім міхів горіхів,  Бочку води на три годи.  

Дівчина І: А я тобі дам клубок валу, щоб тобі дорогу заснувало. Черен і чересло, щоб тебе в очерет занесло.

Після цих слів обидві дівчини розбігаються в протилежні боки, а потім збігаються до тієї, що сидить. Яка прибіжить швидше, та й продає її знову.

 Після ігор хлопці кличуть дівчат погойдатися на гойдалках:

Ой, у лісі, у ліску
Та повісив Василь гойдалку.
Ой, гойдайте мене, хлопці, високо,
Щоб було видненько далеко.
Десь моя Ганнуся гуляє,
Косою русою маяє.

Одна з дівчат звертається до другої: – А що, подруженьки, згадаємо, як раніш кумилися? Всі дівчата прикрашають гілля берези (клена, липи) намистом, стрічками і ходять у танку навколо дерева:

Вишні - черешні розвиваються,
Синь - озеро розливається,
Ясне сонечко посміхається,
Жито силоньки набирається.
Через тин вишня похилилася,
Кума з кумою посварилися,
Жовте листячко осипається,
Кума з кумою вже не знаються.
«Тобі – яблучко, мені – грушечка,
Не сваримося, кумо - душечка.
Тобі – яблучко, мені – зернятко
Не сваримося, кумо – серденько».

Галя: Щоб покумитися, треба вибрати з - поміж себе старшу куму. Берімо, дівчатонька, свої хустинки, скрутімо їх, зав’яжімо і підкиньмо вгору. Чия вище підлетить, та й буде старшою.

Оксана: Тільки треба тричі підкидати.

Галя: Один, два, три – кидаймо!

І полетіло в небо мережане, квітуче різнобарв’я. Звідтіль уже надходить звістка, що найсильніша буде найстаршою.

Галя: Дівчата, хто з ким кумитися буде?

Дівчата. Я – з Оксаною! Я  – з Людмилою! Я – з Олесею!

Галя: Тоді беріть віночки!

Дівчата стають одна напроти одної і тримають віночки коло обличчя.    Дивлячись одна на одну крізь вінок, починають повертати його за сонцем... При цьому тричі приказують: – Будь зі мною як кума з кумою!

Після цього через вінок обмінюються крашанками. Через вінки дівчата цілуються, підтверджуючи свій кровний зв’язок із названою родиною.

Люба: Кумаймося, не цураймося, на «ви» називаймося.

Оксана: Дівчата! Вже скоро по селу ходити, «тополю» водити.

Хлопці: – Хто з дівчат із зав’язаними очима горщик розіб’є, то ту ми й «тополею» оберемо. Під час гри вибирають найжвавішу дівчину. Її обступають дівчата і піднімають угору з вигуком: «Тополя! Тополя!». У цей час збігаються хлопці, підхоплюють обрану дівчину на руки й деякий час носять, а дівчата намагаються забрати й поставити її на землю. Доки проходить ця гра, кілька дівчат шукають гілля зелених дерев, знаходять два рівних патики, збирають стрічки, хустки, намисто. «Тополя» піднімає догори руки, дівчата прив’язують їх до патиків стрічками, хустками та зіллям; прикрашають «тополю» намистом, квітами і з піснями ведуть по селу. Заходять до кожної хати, віншуючи односельців, які у відповідь обдаровують гурт горішками, пиріжками. Похід супроводжується піснею:

Стояла тополя
Край чистого поля.
Стій, тополенько,
Стій не розвивайся,
Буйному вітроньку
Не піддавайся...

Галя: Дівчата, а хто не боїться – ходімте зі мною до лісу кидати вінки русалкам, щоб наслали на нас багатих женихів.

 Оксана: А мені дуже боязко! Галю, а які є обереги від русалок?

 Галя: Треба обгорнутися полином чи любистком і тоді нам ніякі нявки -русалки не страшні.

Дівчата з вінками біжать до лісу ворожити. Інші учасники свята водять хороводи навколо «травневого дерева», співають пісень, танцюють.

Дівчата:

Ой вигляни, срібний місяцю,
Із - за хмароньки,
Бо повинна вийти з води
Сестра - русалонька.
Розпрощалась вона з світом,
Моя мила,
А сьогодні має вийти,
Бо Зелена Неділя.

З’являються «русалки» – у білих сорочках, із розпущеним волоссям, у вінках з осоки. Вони починають гойдатися на гілках дерев, співають:

Сиділа русалка на білій березі
Просила русалка в жіночок намітки:
– Жінки - сестрички, дайте намітки,
Хоч не тоненької, аби біленької.

Дівчата підбігають до дерева, де сидять русалки, чіпляють на гілки стрічки, рушники. У руках у кожної – полин, м’ята або часник. Русалки затримують одну дівчину, стають навколо неї і співають.

Русалки:

Ой біжить, біжить мала дівчина,
А за нею да русалочка:
«Та послухай мене, красна панночко,
Загадаю тобі три загадочки,
Як угадаєш – до батька пущу,
Не угадаєш –  до себе візьму:
Ой, що росте без коріння,
А що біжить без повода,
А що цвіте без цвіту?».
– Камінь росте без коріння,
Вода біжить без повода,
Папороть цвіте без цвіту.

Потім дівчина здіймає руку, в якій тримає пучечок полину, і кричить: «Часник та полин!».

Русалки:  – Плюнь та покинь! Вони відпускають дівчину, примовляючи:

Якби мені не часник,
Полин та холодна м’ята, –
Тут би була тобі й хата.

Русалки зникають у лісі, а дівчата – маленькі й старші, грають у гру «дрібушечки», що імітує жваві рухи русалок. Двоє дівчат, ставши напроти, зчіпляються простягненими вперед руками і, зіставивши докупи ноги, швидко обертаються в один бік, потім у другий, примовляючи:

Дріб, дріб, солі дріб,
На камені бочка.
Петрова дочка – робітничка.
Вигнала бичка за ворітечка:
– Пасись, пасись, бичку,
Поки спряду мичку!
Бичок не пасеться,
Мичка не прядеться.
Став бичок пастись,
Стала мичка прястись.

Потім розкручуються в протилежний бік, промовляючи:

Дріб, дріб, дрібушечки,
Наївшися петрушечки.
Гиля, гиля, до води,
Наївшися лободи!

Можна пограти й в іншу старовинну гру «Горю - дубом» чи «Горю - пнем».   Одна з дівчат стає у коло, а навпроти неї  – дві інші.

 Ведуча: Горю, горю - дуб!

 Дівчина І: Чого ж ти гориш?

 Ведуча: Красної панни хочу!

 Дівчина І: Якої?

 Ведуча: Тебе, молодої!

 Дівчина ІІ: Печу, печу ластівку!  

 Ведуча: Чи спечеш?

 Дівчина І: Спечу!

 Ведуча: А втечеш?

 Дівчина ІІ: Втечу!

Дівчата кидаються врозтіч, а ведуча намагається спіймати котрусь із них.  Впіймана мусить виконувати роль «Горю - дуба».

Після ігор, на завершення свята, весь гурт молоді іде «проводжати русалок». Дівчата та молодиці стають у ряди, тримаючи одна одну попід руки. Хлопці йдуть за ними, ніби охорона.

Дівчата:

Ой, проведу я русалочок до бору,
Сама вернуся додому.
Ідіте, русалоньки, ідіте,
Та нашого житечка не ломіте,
Бо наше житечко в колосочку,
А наші дівочки у віночку.

Співаючи, молодь рушає до лісу, озера чи річки:

Проводили русалочок, проводили,
Щоб вони до нас не ходили,
Та нашого житечка не ломили,
Та наших дівочок не ловили.

 До пізньої ночі дівчата водять танки, жартують з хлопцями, а потім, вертаючись до села, не минають тієї хати, де є дівчина засватана, де весілля має бути. Батьки, у яких є дочка на виданні, запрошують до себе, аби дівчата з хлопцями поспівали та щастя - здоров’я побажали. Тоді доня обов’язково «замолодіє». Отака - то сила Зеленої Неділі.

Вікторія Рутковська