Жінка-УКРАЇНКА

подорожник

я подорожником
захищатиму землю від ран
ляжу на твої груди
там
де серце

щоб зупиняти кулі
мене замало
але з того що маю
тобі віддаю усе

ще…

І

іде хлопчик з обличчям янгола із поступом чоловіка

то сяяло сонце непевним сірим промінням
чи так зарання в дитини посивіли очі

іде хлопчик струна дніпрової кобзи його за небо тримає

ІІ

іде чоловік із обличчям янгола

і під його ногами реве та стогне земля
ламаючи камені власних кайданів

іде чоловік неосвячені кулі на попіл єдиним поглядом
іде чоловік струна дніпрової кобзи його за небо тримає

ІІІ

іде жінка з обличчям янгола

несе у подолі пісню несе у подолі світ
і колоситься сонце у волоссі її вечірньому
і виростає у ній молодий місяць
і виростає у ній молодій мати

іде жінка перемерзлі кулі на квіти єдиним словом
іде жінка струна дніпрової кобзи її за небо тримає

IV

іде людність багатотисячна михаїлове військо
іде багатотисячне військо дітей марії

і голоси їхні степами розносить вітер за кілька хвилин до світанку
і струни старого дніпра за небо тримають кожного

і хтось всемогутній грає на древній кобзі

вовчиця

вовчиця зубами своїми гнилими
вгризається у зашрамовані рани
моїх чорноземів

тебе не чекали йди
тебе не просили
тебе взагалі не кликали

вовчиця плодить малих вовченят
безголосих безликих
із шерстю кривавою
із зубами гострими
як леза ножів молодого місяця
як кігті великої матері

ти не вполюєш мене
очима своїми колючими
ти не вполюєш мене
лапами своїми багатосуглобними
жилами своїми зміїними
ти не вполюєш мене
у цьому кріслі
у закоркованій пляшці скляної кімнати
ти не вполюєш мене
у світлі сірого сонця і сірого місяця
ти не вполюєш мене
твої діти мене не їстимуть

твої прогнилі зуби
не сповільнять серцебиття моїх чорноземів

вовчице
роки твої минущі часи твої нескінченні
вовчице
діти твої ненаситні діти твої сироти
вовчице
очі твої залізні очі твої наповнені вселенською чорнотою

тільки мене чуєш вовчице
мене
тобі не отримати

війна-1

1 (чечня)

машини вростають у землю
люди вростають у сонце
дим нікуди не йде

2 (ірак)

сльози Аллаха
повітря тримає туманом
бо в небі місця замало

3 (афганістан)

смерть – ось твоя перемога
земля – ось твій найбільний трофей

4

«війна» – це не може бути про нас

вона-1

жінка голосом шаблезубим
кричала тричі

від першого рику
грізні валькірії
впали до ніг її
мертвими горобцями

то був її початок

від другого рику
михаїлове військо розсипалось
як розсипається дощ
і впало до ніг її
перегнилими яблуками

то була її перемога

ті що залишились
назвали себе людьми
і мали впасти
від третього рику

тільки вони стояли

дзвін

зводить горло у дзвона
зводить руки до дзвону жінка
зводить жінку із ребер і мармуру скульптор

а скульптор то руки війни
а жінка то стогін війни
а дзвін то сама війна

і я хочу щоб він помовчав

листя залізного дерева

навіщо ростуть
цвяхи із моїх рук

навіщо кого куди
я піду розпинати ними
коли дерева і вовчі хрести
вигоріли

хіба до неба
гвіздками свої гілки
та ще до землі
молотком прибивати корені

розіпни мене сонце
вранці та так щоб назавжди

але на мені
не розпинай нікого

дим

«Наш народ як тютюн: листя дебеле, цвіту – де не де»
зі щоденника Олеся Гончара

1

допалюю цигарку до фільтра
як він колись

слухаю як у легенях шумить
задимлене листя тютюнового лісу

звідки голос невідомого солдата
вилітає птахом-тютюнником

2

це був останній недопалок того чоловіка

3

коли місця в легенях не буде зовсім
його зітлілого птаха видихну

із диму виросте дерево тютюнове
і невідомий солдат із моїм
тільки старшим
обличчям

трунний майстер

1.

кожна моя дошка
говорить про дерево менше
ніж про мої руки
говорить про смерть менше
ніж ваші кроки дерев'яними сходами
ніж ваші завжди однакові
завжди скрипучі кроки старими сходами
що ведуть до мого підвалу
де одна за одною
стоять
викохані мої доньки

2.

кожна моя дошка судна
кожна моя дошка вироків виголошує більше
ніж будь-який прокурор
навіть петро йде тільки після неї

3.

кожна моя дошка з любов'ю витесана
моїми руками
кожну мою дошку пам'ятають мої пальці
кожну мою думку пам'тає моя дошка

та що стоїть у кутку
це моя
остання

4.

поглянь на мої руки різьбярські руки
усе що робили
робили вони
з любов'ю