Жінка-УКРАЇНКА

Земле моя! Україно моя! Викупана росами і материнкою, викохана мальвами, зірницями привітними зігріта, кублами лелечими коронована і споришами, мов килимами дорогоцінними встелена! Музики весільні на вулицях твоїх, лепет дитячий у колисках твоїх лозових, пісня тиха в оселях твоїх... Ріками-берегами лебединими, вербами довгокосими, як хустиною-молодичкою обв'язана, ровами-ярами з пролісками першими та первоцвітами життя своє хрестиком дрібненьким на рушникові споночі вишиваєш.

Колискова. Музика Олега Круторогого, слова Оксани Радушинської, виконує Діана Середюк:

Скільки облич у жінки? Від маленької дівчинки, чиє личко схоже зі святістю, до старої немічної бабці, лик котрої – ікона. Це все – жінка. Одна і та ж чи різна, та завжди – потрібна, бажана, неповторна, чиї руки – ніжність, чиї вуста – трунок, а слова – пісні народу і його традиції. Отака звична, земна жінка. її вбивали та катували, її возвеличували на престолі і коронували терновим вінком, її любили і ненавиділи, оспівували, малювали, ліпили, знищували… Її віками випробовували на вірність, на стійкість, її одягали в лати та давали в руки зброю і вона - берегиня, синонім котрої співзвучний зі словом "життя" – у роки лихоліть і пожарищ ставала на захист свого роду.