Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Кореновська-Марич Руслана
Побачила світ книга Руслани Марич «На терезах життя»
Березень 8, 2014 - 23:29 — perohanych
До цієї книги Руслана Кореновська-Марич йшла 12 років, працюючи в Італії і допомагаючи заробітчанкам в їх проблемах.
Педагог-психолог з 25-річним стажем, художник і поетеса через призму своїх почуттів розповідає про правдиві історії жіночої долі. Психологічні роздуми і поради - для всіх, хто хоче пізнати суть буття. Книга присвячена молоді, яка шукає свій шлях у житті. Правдиво описано долю дівчат, жінок, матерів, які вже за кордоном, чи лише збираються в далеку дорогу.
Палочка-виручалочка (новела)
Ранок видався похмурим, як осінній дощ. В кімнаті було сіро і холодно. Не хотілося завсім вставати з теплого ліжка. Голова була така важка, ніби сто вітрів своїм протягом занесли в голову купу сміття і там залишили. ЇЇ часто мучили головні болі, як комплекс неповноцінності. Вона перестала вже вірити в чистоту і добро думок, скільки би не думав, нічого змінити у її долі неможна, тільки мігрень зеленою зміюкою крутилася вінком на голові. Таблетки вже й не допомагають. Лікар їй казав, що мігрені починаються в людей, які прагнуть до досконалості і коли щось не виходить, народжується незадоволення і накопичується погана енергія в голові. Просто треба змінити своє ставлення до людей і стиль життя. Та чи можна себе перевиховати і не реагувати, коли найближча людина за твоєю спиною витворяє чудеса. Орися тяжко зітхнула і спробувала піднятися з ліжка.
«Така її доля, о, Боже мій, милий…» (бувальщина)
Пригадала якось таку невеличку легенду:
– Жили собі два брати, багатий і розумний, другий – бідний і дурний. Одного ранку вийшов бідний на братове поле і бачить якась жінка збирає по полю колосся пшениці і втикає їх у снопи.
І питає брат-дурник: – Ти хто така?
– Я – доля твого брата, – відповідає вона.
– А де ж моя доля?
– Вона лежить ось там, під грушею?
– Ну , тоді, скажи мені, що маю зробити, щоб і моя доля була така працьовита, як ти?
Я Вас прощаю… (новела)
Вона сиділа у темній кімнаті і тремтіла від страху. Ніби хотіла стати невидимкою у цьому світі, хотіла зникнути без сліду та імені. Руки закривали почорніле обличчя,ніби парканом відгородилася від людських очей стара й нікому непотрібна хата. Вчора ще одна наша заробітчанка залишилася без роботи… це був, як грім серед ясного неба. Без роботи, яку так не любила і якою так дорожила, що здавалося не буде кінця цим слізним потокам розпачу, де світ зійшовся клином.
