Жінка-УКРАЇНКА

Останніми днями запускається теза про те, що всі, хто перекривають дороги і пікетують військкомати – зрадники і боягузи. Скажу вам, що така позиція нічим не відрізняється від Азарова, який називав майданівців терористами та екстремістами.

Хочу, щоб усі зрозуміли одну просту істину – жінки не хочуть відпускати своїх дітей і чоловіків не тому, що вони боягузи, хоча інстинкт самозбереження присутній у тій, чи іншій мірі у кожного. Такої проблеми не було б, якби кожного військового, який їде на Донбас, забезпечували:

Довелося нам вчора…
…потрапити на Майдан.

Цього разу я не стану висловлювати свою думку стосовно того, що там відбувається. Просто розкажу те, що бачили очі.

Каталися на велосипедах знайомим маршрутом. Вирішили завернути на Майдан. Перше, що кинулося в очі, перше, що відрізняє Майдан нинішній від того, який ми бачили два місяці тому – сувеніри. Вся площа затикана різного калібру торгівельними точками, що блищать жовтоблакитними кольорами.

- Купуйте обкладинки на пачпорт! Стильні! Патріотичні! – верещить хлопчик.
- І дуже доречні, - кажу я йому, проходячи повз.
- І місце для торгівлі що треба, - додає дружина, яка йде позаду.
Хлопчик тимчасово затикається.

Із часів незалежності українська провінція стрімко зникає. Чисельність сільського населення різко скорочується. Молодь намагається якнайшвидше вибратися з населених пунктів неміського типу. Залишаючи батьківську домівку, їде шукати заробітку та кращої долі у місто або за кордон. Причина зникнення сіл та зменшення кількості населення в них – демографічна криза, старіння нації. Кмітливі люди переїжджають у міста, вважаючи село безперспективним (через відсутність роботи, закриття лікарень, шкіл, закладів культури). Тож ситуація вкрай невтішна: за статистикою, щороку з мапи зникає кілька десятків сіл. Поряд із невтішною «сільською проблемою» в Україні все ж діє низка місцевих та загальнодержавних програм щодо підтримки й відродження села.

На Прикарпатті почалася травля журналіста Руслана Коцаби, який показав іншу правду війни. Мовляв, зрадник, запроданець.  Помірковані говорять, що просто не на часі його правда. Нехай переможемо, а вже тоді…

НА ВІСТРІ НЕПРАВД…

Герої Володимира Винниченка шукали можливості жити у світі ста рівноцінних правд. В результаті „зашпортувалися“ на першому банальному викликові, як правило, се був „любовний трикутник“, й на тому їхні пошуки безславно закінчувалися. Сей побутово-інтимний трикутник „зʼїдав“ їхні надії, їхні сподівання, їхні романтичні поривання…

Я розумію, коли людина сама обирає свою смерть – чимось незадоволена, бере автомат в руки, нападає, отримує відповідь, захищається, знову нападає. Якщо пощастить – вона переможець, ні – герой, що загинув заради власного вибору.

А як можна сприйняти відео, де на вулиці лежить жінка, у якої відірвані ноги через авіаобстріл? А за нею лежать трупи, напевне, також мирних громадян.

Коли все лише починалось, я випадково десь у грудні прочитала статтю жінки з Сирії, яка написала, що в Україні все піде цілеспрямовано по сценарію Сирії, коли деякі території буде обстріляно, будинки зруйновано, а безліч людей вбито. Всі писали їй образи і казали, що такого бути не може.