Класиків потрібно читати й перечитувати. Таких, скажімо, як Нечуй-Левицький, Панас Мирний, як Олександр Кониський: Іван Франко, оглядаючи українську літературу кінця позаминулого століття, за рівнем популярності серед українців назвав саме цих трьох письменників. А ще тому, що Кониський написав слова неофіційного гімну нашого народу, який «завів на ноти» Микола Лисенко:
Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.
«Де моє дитинство?»
Це питання я завдавала собі безліч разів за останніх декілька років. І не тому, що скучила за іграми в «хованки», за школою, за друзями, які тепер розлетілися кожен по своєму гнізді, як птахи. Ні… Зовсім ні. Просто мені тепер страшно. Дуже страшно. Безтурботність залишилась десь в далекому минулому, у дитинстві. Я більше не бачу світ крізь «рожеві окуляри». Тепер він став сірим. Навіть коли небо над головою начебто синє і чисте, я розумію, що це – омана. Ця невинність блакиті зовсім не гарантує спокою. Настав такий час, що ти не знаєш з якої сторони чекати на небезпеку. Вона кругом… Вона усюди. Якщо заглибитись у ці думки, поринути в їх глибину, як в каламутне озеро, то можна збожеволіти.
Вулиці перейменували. Про громадські обговорення забули.
Відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» в українських містах та селах проходив і продовжується процес перейменування вулиць. Долучилася до нього і Бобровицька міська рада.
Проаналізувавши, як це вона зробила, здається, що закони написані не для неї. Громадських обговорень в Бобровиці не проводилось.
До електрички, десь після Ніжина, зайшла жінка, вже далеко не молодих літ, поставила біля себе плетений кошик, прикритий вишиваним рушничком. І вже за якусь мить запахло довкруж свіжим, якогось особливого запаху, хлібом.
— Мабуть, домашній. Самі пекли? — поцікавився хтось із сусідів.
— Авжеж сама. До дочки в город везу. Колись від мами навчилася пекти, — відповіла жінка, а згодом додала: — Правда, не так вдало, як у мами виходило. Мо’, того, що не випитала у неї всі секрети, а мо’ того, що багато років хліба удома не пекли — лавочний брали, пам’ятаєте, яким дешевим був, буханець стоїв 12 копійок. Маминого ж хліба ніколи не забуду. Знаєте, що ми з ним робили? Було то зразу після війни. Вийме мама у суботу з печі паляниці, а ми з сестрою якраз на гулі збираємося. Так ото візьмемо гарячу хлібину, загорнемо у чисту полотнину і наче праскою, а вони тоді у дефіциті були, розгладжуємо кофтини та спідниці. Потім увесь вечір біля клубу свіжим ароматним хлібом пахнемо, наче духами французькими…
Іноді знайома з людино всього лиш кілька годин, але вже знаєш, що вона твоя, рідна. По духу, по крові і взагалі. І на 100% впевнена, що поряд з нею завжди почуватимешся вільно і затишно. Бо вона тебе ніколи не зрадить. І це навіть не обговорюється. Бо її душа здатна лише любити і дарувати щастя. Не важливо кому. Важлива сама віра у ту світлу сутність. І кожне її слово - то для тебе музика, чарівна музика її тепла. І кожен жест зроблений з любов'ю, а в кожній посмішці таїться всеосяжна мудрість.
Стоять бигборди, а на них бигморди. Один бигборд 500 доларів. А скільки їх всього по Україні? Буде пару тисяч. А телевізійна політична реклама - одна секунда - приблизно 15 тисяч гривень. Поклали гроші бідним власникам телеканалів у кишені.
А не могли наші так звані демократичні сили домовитись між собою, що не будуть піаритись таким дорогим коштом, а якось по-скромніше? Є положені безкоштовні радіо і теле ефіри, дебати, зустрічі з виборцями. А гроші, мільйони доларів, які потрачені на рекламу, могли вкласти в нашу армію.
Сьогодні дуже багато розмов про патріотизм, про країну, про своє відношення до Батьківщини.
Деякі особи, язик не повертається назвати їх людьми, кричать: «А что страна для мєня сдєлала?»
А коли запитуєш: «А ти? Ти що для країни зробив? Для оточуючих? Для свого дому, подвір'я, для людей?».
І подумалося, про те, що перш ніж щось від країни вимагати, треба мабуть щось їй дати. Щось для неї зробити. Безкоштовно. Просто для того, щоб вона стала кращою.
Я, наприклад, малюю у своєму під'їзді на стінах гарні малюнки. Щоб прикрасити його, щоб визвати посмішку у сусідів та гостей нашого дому. Щоб було охайно і було приємно повертатись додому.
Ось:
Триста спартанців царя Леоніда, триста козаків під Берестечком і триста студентів під Крутами довели, що смерти немає, коли людський дух сповнений віри. Я волію опинитися серед чергових трьохсот, бо не важливо, чи ти помреш, – важливо, чи ти зумів захистити землю, названу Богом і людьми УКРАЇНОЮ…
Патріотичне (обов’язкове)
Давно не говорив про патріотизм. Якось соромився і завжди вважав це недоречним. Однак настає момент, коли будь-які особисті табу перестають бути дієвими. І ти починаєш розуміти, що коли не розпочати цієї бесіди сьогодні, завтра може виявитися пізно.
Ми програємо не тому, що Європа нас здає. Вона ніколи не змінювалася. Ми програємо тому, що політики, які неправдами прийшли до влади, не хочуть змінювати структуру влади, тільки навести новий макіяж. Проститутка, одягнувшись у весільне біле плаття, не змінює своєї суті. Ми ж хочемо вірити в казку.
ВІЙНА: ІНФОРМАЦІЯ ДО РОЗДУМІВ
Сьогодні рівно півроку найтрагічнішому, найкривавішому дневі Майдану, Єврореволюції — дневі ЗАГИБЕЛІ НЕБЕСНОЇ СОТНІ. Уже християнські традиції й канони велять нам у цей день пом’янути померлих, не кажучи вже про загальнолюдські гуманістичні цінності. Не пом’янули, забули…
Подорожі - це часом як пристрасть. За родом діяльності мені доводиться відвідувати багато цікавих міст, країн, які стають особливими для мене. Всі. Бо всюди я зустрічаю українців. Хотілось би написати деякі свої враження про незабутній острів ISCHIA в Італії, відомий своїм яскравим узбережжям, міжнародними кіно- та мистецькими фестивалями, героїчною історією й легендами, та про наших співвітчизників у тім далекім краю.
Хор московських прислужників, що перманентно скиглить з приводу наступу “бандеровщини” та “українських націоналістів” поповнився ще одним виконавцем – викладачем Національної музичної академії і завсідником журналу “Сноб” – Артемом Ляховичем. І хоча статей, присвячених розвінчуванню міфів про націоналізм в Інтернеті вже трохи більше ніж дуже багато, одкровення мого колеги спонукають і мене долучитись до цієї благородної справи.