Учора в Українському домі відбулася прем'єра документального фільму «...і словом душу прокричать» про поезію Майдану.
У фільмі звучить поезія Тетяни Власової, Андрія Любки, Ольги Кашпор, Оксани Максимишин-Корабель, Анни Багряної, Лариси Петрів, Ольги Кирилкової, Богдани Стефури, Мирослава Вересюка.
Виконавці: Василь Ілащук, Леся та Галина Тельнюк, Назар Стригун.
Телепрем'єра фільму відбудеться ввечері в суботу, 10 травня, на 5 каналі.
Весна чотирнадцятого почалася так болісно.
Був замість птахів – глухий поминальний дзвін.
Сходять сніги, з’являються перші проліски
Над головами тих, хто сам не розцвів.І дивляться мовчки – дуже красиві і рідні.
І шану ніяк їм не віддаси сповна.
У когось – перша щетина на підборідді,
У когось – втомлений погляд і сивина.Вони не зникають і сниться мирна весна їм.
Між ними і нами – хиткий, але є місток.
Та дихати важно, бо кожен із нас тепер знає,
Що іноді сотня – більше, ніж рівно сто.
Поезія волинянки Тетяни Власової про Євромайдан увійшла у збірку «Небесна сотня». Перший вірш нашої землячки про ті події розійшовся інтернетом за лічені години.
Події останніх місяців в Україні надихнули на творчість багатьох українських митців. Справжнім відкриттям в українському поетичному і музичному світі стала наша землячка Тетяна Власова, вірші якої, присвячені Євромайдану та революційним подіям, миттєво розійшлися в інтернеті. А днями вийшла друком антологія майданівських віршів «Небесна сотня», куди і Тетянина поезія потрапила. Колишня лучанка, яка вже давно живе в Києві, пише не тільки вірші, а й пісні – вона вокалістка гурту «АССА», де грає разом зі своїм чоловіком Дмитром. «Слово Волині» поспілкувалося з талановитою землячкою.
Тетяна Власова - одна з авторів поетичної збірки, яку було презентовано 9 березня в Українському домі.
Вона не тільки пише вірші, а й з чоловіком Дмитром заснували гурт "АССА", у якого, сподіваємося, велике майбутнє у мирній, щасливій, новій Україні.
А вона буде такою неодмінно!
Слава Україні!
Зачинившись на сто замків
Від народу – чи від тюрми? –
Через спини силовиків
Розкажи, за який ти мир.Вже вмирають – і ще помруть
В найкрасивішому із міст?
Вимиваючи кров із рук,
Розкажи нам про компроміс.Ти собі себе залишив.
Зупиняєш війну? Якби ж.
А під запах горілих шин
Ти, напевне, спокійно спиш?Не пече тобі та межа,
Що розділює нас – і «їх»?
Ми не чуєм, як тобі жаль,
Бо відспівуємо своїх.Ріки крові уже течуть.
На країні – вогненний шов.
Дзвони дзвонять – щоб ти почув.
Дзвони дзвонять – щоб ти пішов.
Зачинившись на сто замків
Від народу – чи від тюрми? –
Через спини силовиків
Розкажи, за який ти мир.Вже вмирають – і ще помруть
В найкрасивішому із міст?
Вимиваючи кров із рук,
Розкажи нам про компроміс.Ти собі себе залишив.
Зупиняєш війну? Якби ж.
А під запах горілих шин
Ти, напевне, спокійно спиш?Не пече тобі та межа,
Що розділює нас – і «їх»?
Ми не чуєм, як тобі жаль,
Бо відспівуємо своїх.Ріки крові уже течуть.
На країні – вогненний шов.
Дзвони дзвонять – щоб ти почув.
Дзвони дзвонять – щоб ти пішов.
***
Мама відправила сина,
Просила
Бути обачним.
Син обіцяв берегтися щосили:
«Мамо, не плачте».Місяць минає, закони погіршали,
Прийняті жестами.
«Мамо, я просто не можу по-іншому –
Я на Грушевського».Вулиця стала дуже болючою –
Що говорити?
Син повернувся – очі заплющені,
Прапором вкритий.Сонце сховалось – негода.
Чи буде
Праведний суд?
Там, де учора проходив, сьогодні
Друзі несуть.Мама заплакана, хрестить повсталих
Мовчки, без слів.
Сина не стало,
В неї віднині – мільйони синів.