Головна

Творчість

Поезія Марії Дзюби

Із циклу : «Приборкування дива»  

ОСІННЯ МИТЬ

Листочком першим в прожилки багряні
Упало серце осені у ноги…
Ця проба серця в найщирішім стані,
Бо кров зелена, то вже літній спогад.

У чотирьох загруз експериментах
Алхімік пір терплячий, аж блаженний…
До сяйва буде золото протерте,
В зелених венах плавитись навчене.

 * * *  

Наталія Дев’ятко. Легенда про Дерево дощів

Відбулося це у старовинному місті, яке змінювало свою назву разом із плином історії, так відзначаючи короткі сучасні епохи, що мають перед очима обриси свого майбутнього.

Місто було невеличке, але дуже пишалося давньою брамою, шматками мурів, статуями у заглибинах величних будинків, яких за наших часів більше не будують.

Сонце сходило над містом, згадуючи дзенькіт зброї на вулицях і відлуння весільних дзвонів, сутінки оживляли тіні і спогади, кепкуючи з приїжджих, що називали їх марою і привидами.

Поезія Світлани Макаревської

Повний місяць

На цямрину, срібну проти місяця,
сіла птиця...
Хто ж чекав, що обімліє, зниціє
та криниця.

Простирала влітку птаха вільная
два крила,
пила воду молоду, живильную
з джерела.

А тепер ховає сиву голову
під крильми –
Ой, не хочеться тій птасі холоду
восени.

Та прийде зима, хоча й непрохана,
все одно.
Повний місяць загляда сполохано
у вікно....

***

Кохання, пристрасті, поразки, перемоги...
Пекуче вариво вирує і кипить!
На світі є нудьга? Пробачте, не до того:
Насичена до краю кожна мить.

Поезія Віри Дубіно

***

Зірка з неба впала,
Світлом осяяла путь.
Бажання я забажала -
Тебе знов побачить, почуть.
Хоч знаю, що не здійсниться
Найпотаємніше із бажань,
Бо снігом уже іскриться
Радість від сподівань.

Віра Дубіно. Сніг

Сьогодні іде перший лапатий передноворічний сніг. Він заповнює все навкруги. Здається, що і сам мимоволі потрапляєш у полон його невпинного танцю. Я люблю, коли йде такий сніг. Він повертає мене у минуле -  минуле з тобою.

Іду додому не поспішаючи, навкруги вальсують сніжинки, заманюючи і мене до свого танку. А в думках  - вихором спогади: один за іншим.

 

Поезія Тетяни Череп-Пероганич

Тетяна Череп-Пероганич

Розчарування

Розчарування не в коханні,
А у весні:
З берези сік, а з мене радість
Пила всі дні.
Я тихо плакала ночами
На самоті.
Отак ніколи не страждала
Ще у житті.
Печаллю падали тумани
Густі до ніг.
Ти теж завів мене в оману
Та не зберіг…
Ви наче змовились з весною,
Але дарма.
Бо я не з нею, не з тобою –
Собі сама.

***
Бувають ночі, що не треба й дня.
На березі сиджу собі, де зорі
В озера падають. Ясні, передранкові...
Ніщо їх метушливих не спиня.

Тетяна Череп-Пероганич. Життєві етюди

Тетяна Череп-Пероганич 

Пробач мені, мамо

 Ма-мо, мам, привіт! Я – твоя дівчинка, яку ти носила в собі дев’ять місяців. Я – твоя донечка. Я – твоя кровиночка. Я – твоя…

Мамо, мам!  Дмитрик із восьмого класу мене образив. Він сказав, що я –  барбі. І що в мене ніколи не виростуть великі груди, як у Марини. Хоча вона ж від мене всього на рік старша. Я хочу великі груди. Я хочу подобатися Дмитрику.

Поезія Світлани Іщенко

Доки спить свічадо золоте...

*   *   *

Коли я Персефоною
схилялася над рікою
і купала вербове волосся
у зеленій квітучій воді Південного Бога?
Коли я Флорою
розсіювалася по пшеничному полю
і з'являлася маками та волошками
між порепаних грудок
врожайного чорнозему?
Коли я грала у схованки
з Паном та Бахусом,
п'яніла від тягучого вина?

Об'єднати вміст