Жінка-УКРАЇНКА

Кілька слів про книжку поета з Кіровоградщини Віталія Савчука «Відроджена з попелу», яка нещодавно побачила світ у видавництві "Твори".

Збірка містить вірші громадянського та філософського спрямування. Її читаєш не поспіхом, вдумуючись, бо це поезія оголеного нерва, коли «останній нерв роздерто, мов папір», а зовні ще тримається усмішка:

Останній нерв роздерто, мов папір.
Назовні жарт - усмішка як з металу,
Вбиває думка - як це все "дістало"!
У простір виє здичавілий звір.

Може, мені так здалося, бо й у самої останнім часом настрій не надто веселий, але у прочитаних віршах Віталія Савчука (в рядках і між рядками) відчувається багато втоми і самотності, хоча ніяк не відчаю. І хай весна тут часто «незігріта», проте нишком підкрадеється надія, яка не залишає відчуття безвиході. 

Поет уміє говорити просто і точно. Його образи будуть зрозумілі кожному, хто бодай раз переживав стан, в якому «мій настрій має вигляд чорного квадрату» і не ззрозуміло «де взяти фарби різнокольорові». Сподобалося, що автор не намагається здаватися сильнішим, ніж є, не скаржиться, а чесно зізнається в своїх почуттях. Адже саме в щирості зазвичай і  народжується довіра між текстом та читачем.

Не скаржусь, так живу,
Стомившись від чекання.
Чи в сні, чи на яву
Очікую кохання.

Загалом, хоч це й не збірка любовної лірики, автор вміло розбавляє сувору буденність життя ніжним світлом щирих почуттів. «Відроджена з попелу»  -  не просто назва. Це стан, у якому опиняється кожен, хто пройшов крізь втому, розчарування і темні ночі, але все ж мріє дочекатися ранку, бо "щастя просто хочеться і спокою на мить".

У книжці часто зустрічаються такі слова, як «дякую» і «пробач». Можливо, це ще й свого роду книжка вдячності, чи навпаки -  вибачення, каяття. Правду може сказати лише сам автор.

Трапляються поезії, над якими ще можна було б трохи попрацювати. Але не бачу в цьому нічого лихого. Людина розумна завжди прагне вдосконалення і в житті, і в творчості. Віталій Савчук, до речі, це добре розуміє, йдучи далі "своїм шляхом".

А я і далі йду своїм шляхом.
Минають дні і місяці минають.
Лягають почуття, бува, рядком,
та ще думки, що спокою не знають.

Успішних творчих доріг!

Тетяна Череп-Пероганич