Оксана Богданівна Максимів народилася 7 лютого 1986 на Івано-Франківщині у селі Росільна Богородчанського району — красивій місцевості біля підніжжя Карпатських гір.
Навчалася у місцевій школі. З 2003 по 2008 р. — студентка художнього відділення Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, де здобувала фах дизайнера одягу і викладача художніх дисциплін.
Мабуть, не вистачить на світі слів, щоб висловити те, що для мене означає «Україна». Це, перш за все, це − рідна земля, − земля, де я народилася, де зростала, пізнаючи її красу, чарівність, неповторність, що воєдино сплетені з її випробуваннями, болями та стражданнями.
Завдяки моїм рідним, яким я щиро вдячна за своє виховання, у моєму серці ще з раннього дитинства почали проростати паростки любові та захоплення рідною країною, її прекрасною природою, її милозвучною мовою, краса якої виливається у поетичному слові та народній пісні, неперевершеним мистецтвом, що розквітає з давніх-давен у барвах вишиванок, рушників, килимів, у орнаментах писанок, у квітчастих візерунках збанків і тарелів…
Біла голубка
Жила собі пташка - голубонька біла,
Що прагнула волі і сонця тепла.
Хотіла в польоті розправити крила,
Та чорна дозволить цього не могла.Бездушна й жорстока, та чорная птиця
Пускать не хотіла у вільний політ,
Ловила голубку за білії крильця –
Неволить хотіла багато вже літ.Та біла голубка весь час опиралась
І вільно хотіла в майбутнє летіть.
А чорна та птаха все не відступала,
Хотіла минуле з давен повернуть.
Одним із слів, які найчастіше можна почути у російських випусках новин та політичних ток-шоу є слово «бЕндеровцы» (хоча правильно буде «бАндеровцы»). Для тих росіян, та і навіть деяких українців, які свідомо чи несвідомо дозволили окупувати свою свідомість кисельовським псевдосенсаційним байкам, це слово стало синонімом терориста, екстреміста, фашиста, нациста, жорстокого, нещадного праворадикала… і навіть страшного бабайки, яким лякають неслухняних дітей.. Одним словом, бандерівець для них став втілення всього негативного, загрозливого та антилюдського, що лиш можна придумати.
1, 5 кг картоплі, 500 г сала, 2-3 ст. ложки олії, 1 склянка майонезу, 5-6 зубців часнику, сіль, перець, зелень петрушки.
Картоплю не чистимо від лушпиння. Ретельно миємо та робимо декілька надрізів з однієї сторони картоплини, формуючи своєрідні щілини. Нарізаємо сало на невеликі шматочки, розкладаємо їх у надрізи кожної картоплини.
Викладаємо картоплю у металеву форму для випікання, попередньо политу олією, зверху трохи солимо. З майонезу і продавленого крізь часнокодавку часнику змішуємо соус, який до смаку солимо і перчимо. Цим соусом поливаємо викладену у форму картоплю і ставимо до нагрітої духової печі. Запікаємо на помірному вогні.