Рецензії

Плекаючи пам'ять

(Ольга Яворська. На чужих вітрах (роман про УПА). − Львів: Апріорі, 2015. − 260 с.)    

Якщо довго перебувати на протязі, можна занедужати. А якщо ці протяги спричиняють вітри історії? Адже впродовж століть українці перебували "на чужих вітрах", знали свою історію з чужого голосу (на що нарікав ще Т. Шевченко в "І мертвим, і живим, і ненарожденним..."). Свій голос було небезпечно подавати. Мовчання вигідне владі, що сприймає своє керівництво з позицій владарювання, а не служіння. Така позиція притаманна чужинцям, що дивляться на Україну очима колонізатора. І радянським, і фашистським.

Будучи на цих вітрах, так важливо не зламатися, не дати їм можливість вирвати з корінням власну родову пам'ять. А якщо стане снаги − то і не зігнутися. І вибороти трохи сонця: любові, кохання, дружби, − попри грізний час і тіні недовіри, попри заохочування доносів з боку імперських спецслужб.  Роман Ольги Яворської "На чужих вітрах" саме про таких людей: слабких і незламних, сміливих і боязких. Живих. Бо і її твір звучить не мертвими голосами запилених документів, а живими голосами свідків тих трагічних і героїчних років.

Сонячна книжечка

Галина Жубіль,
м. Дрогобич

Народження книжки – це завжди свято. А якщо вона ще й для дітей – то свято подвійне, адже її читатимуть і діти, і дорослі. "Вишиванка для сонечка" – особлива книжка, бо створена майже сімома десятками українських авторів із різних куточків світу! Ще однією її особливістю є те, що складається з кількох розділів, у яких є твори для дітей різного віку. Це так зручно і так гарно, коли дитя росте разом зі своєю улюбленою книжкою... І читає книжку разом із молодшими та старшими братчиками і сестричками. Отже, це сімейна книга!

Звісно, що окрасою кожної дитячої книжечки є ілюстрації. «Вишиванці для сонечка» дуже пощастило. Ілюстраторові Еллі Гринько особлива подяка за надзвичайно добрі, барвисті й дуже симпатичні малюнки до кожного твору!

Тішить і жанрове розмаїття цього збірничка. Є тут і казки, і віршики, і загадки, і забавлянки, і дражнилки, і лічилки, і скоромовки, і віршовані абетки.

Великі чари маленької книжечки

Васильчук В.Б. Останній бій знайденця. Оповідання. – Житомир: ПП «Рута», 2018. – 40 с.

Пошта принесла нову книгу. Скажете: невелика подія? Та не спішив би так стверджувати. Справді, чи не щодня на мій робочий стіл лягають нові поліграфічні вироби з різних куточків України. Але… Поява цього видання таки назвав би подією. Вже хоча б тому, що відразу взявся перечитувати книжку. І вже не зміг відірватися. І навіть пожалкував, що історія з собакою так скоро щасливо завершилася (за роки літературної роботи мені, як критикові, довелося перечитати  чимало друків і подібне зі мною трапляється дуже рідко).

Чому так швидко прочитав. Та не тому, що знаю попередні книги автора і про деякі з них писав у різних засобах масової інформації. І, звісно, міг зіграти роль фактор елементарної цікавості: чи вдалося авторові втриматися на вже досягнутому рівні? Можливо, й було це. Десь на підсвідомому рівні. Але спонукою стало не це. «Заманив» автор обкладинкою (таки мають рацію ті, хто говорить про важливість поліграфічного виконання!). Вірніше, одне слово з неї. Зачудував «знайденець».

Версії сутності світу, або жіночий погляд на "... і нині, і прісно, і навіки вічні"

ОЛЕГ ГОНЧАРЕНКО,
м. Мелітополь

Заржицька Е. Рєпіна О. Убити Антиципатора: роман / Еліна Заржицька, Олена Рєпіна. – Луцьк: Твердиня, 2018. – 364 с.

Ну давайте, на хвилину уявімо собі, що якийсь сучасний Екклесиаст, десь колись перед аудиторією українських (але підкреслюю українських) інтелігенток (знову підкреслюю інтелігенток) виходить і проповідує отаке, своє знамените: «Краще спокою мала дещиця, аніж безмір марноти й ловитви вітру…» Я особисто не беруся прогнозувати точних наслідків такої дії, проте певен, що зала спорожніла би до чуття подиху протягу в шторах.

Певен, бо останнім часом дивним чином, а може й волею далекоглядної долі, углибаю душею і розумом у нашу «жіночу» прозу, автори якої уже не романтичні юнки, але далеко ще й не пані бальзаківського віку, котрі на все дивляться вже крізь затуманені скельця неіснуючих лорнетів – себто дещо відсторонено, дещо втомлено. Крий Боже, не хочу тут нікого образити: потрібна і набута тяжким досвідом мудрість, але без бажання глибинного сприйняття і осмисленнясучасності, яке властиве саме названому вище людському вікові, висновки наших метрес, на жаль, частенько відгонять деякою аж зайво «чистою філософією», яка ні до чого не зобов’язує, ні до чого не закликає і, наче й даючи глобальні відповіді на вселенські питання, елементарно кульгає на конкретику у визначеній нам для буття реальності.

Богдан Дячишин про книжку Миколи Петренка «Вічний втікач»

«І ВИПРАВДАЛАСЯ МУДРІСТЬ СВОЇМИ ДІЛАМИ*»

Шановний Богдане!
Це книжка про ще мудрішого,
ніж ми з Вами, – мого земляка,
під пам’ятником якого я виріс!..

М. Петренко, 15.08.17
(Дарчий напис на подарованій книжці)

3 листопада 2018 року. Зранку прокручуються в пам’яті рядки вірша Петра Шкраб’юка: «Усе на світі таїна, / Яку повік збагнути годі» (В кн. «Над простором і часом). Відтак прочитав рубаї, прислане на електронну пошту Ігорем Фариною (м. Шумськ):

В живому часі думки перельоти –
відважні свідки вічної турботи
про нуртоплиння буднів безкінечних,
через яке пливуть душі гризоти.

А далі фантастика, хочете вірте, хочете – ні, але не поспішайте підсміюватися. Захотілося мені ще раз перечитати поетичну книжку Миколи Петренка «Вічний втікач» (Львів: Ліга-Прес, 2013. – 84 с.). З чого б то? Запросив до співпраці Інтернет, який поінформував: 6 листопада 1925 р. в сотенному містечку Лохвиця на Полтавщині народився наш дорогий Микола Євгенович. Випадковості здебільшого можна пояснити. Отож – до праці!..

"Ольга, дружина Пікассо"

Так називається психолого-культурологічна повість Тетяни Сидоренко. Книга вийшла друком наприкінці травня ц. р. у видавництві Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» й перше її знайомство з читачами відбулося  в дні проходження Міжнародного Мистецького Арсеналу в Києві.  

Це перша в Україні художня книга про взаємостосунки видатних митців двадцятого століття, імена яких відомі всьому світові: балерина Ольга Хохлова й художник Пабло Пікассо. Подружня пара – українка й іспанець. Їхнім сімейним стосункам ніхто не пророкував бути щасливими й довготривалими. Їхні сучасники дивувалися такому шлюбові: полігамний, непередбачуваний, епатажний Пікассо й вихована в традиційних рамках християнської моралі, аристократична Ольга Хохлова... Вона – родом із Ніжина. Саме їй судилося стати повічною дружиною Пікассо. Бо в силу життєвих обставин вони так і не розлучилися. Їхньому шлюбові в  нинішньому році виповнилося сто років.

Вершник на котику

Олена Швець-Васіна,
м. Дніпро

Отримавши авторський екземпляр книги-збірки творів сучасних українських авторів для дітей «Вишиванка для сонечка» (видавництво «Талант», м. Харків, 2018 р., укладач – Еліна Заржицька, м. Дніпро) звісно, пораділа. Й не тільки за себе (бо кожному автору приємно побачити свій твір надрукованим), але й за колег по перу.

Нарешті на  теренах України  з’явилася  книжка, цікава дітям своєю динамікою та простотою, й водночас глибоко патріотична, що не менш важливо для виховання маленьких українців та українок, справжніх національно свідомих патріотів та добрих християн нашої  милої України-неньки.Можливо, цьому сприяло те, що над книгою працювало 68 авторів з різних куточків калиново-незламної  Батьківщини, землю якої вже кілька років топче чобіт агресора.

Об’єднавче начало – це завше  краще, ніж  руйнівне віддалення одне від одного, хоча заняття письменництвом й передбачає певний індивідуалізм. У «Вишиванці» об’єднання підсилене ще й прагненням зробити якнайкраще, бо книжка адресується дітям, «нашим сонечкам», як вдало порівняно в передмові.

Сімдесят відтінків однієї вишиванки

Валентин Бердт,
м. Харків

Вишиванка для сонечка. Збірка творів сучасник українських авторів для дітей. Укладач Еліна Заржицька. – Харків: Юнісофт, 2018 р. – 224 с.: іл. Е. Гринько

Наприкінці літа, низку книжкових новинок для дітей доповнило чудове видання «Вишиванка для сонечка». Явище яскраве, помітне, а головне — край необхідне для батьків та вихователів дитячих садочків. Ще одну відмінність даного видання лаконічно характеризує прислівник вперше. Оскільки за останні чверть століття подібних видань не сталося. В чому ж його особливість? Насамперед, в тому, що під палітуркою причаїлися, в очікуванні свого читача, навдивовижу цікаві, захоплюючі оповідання, поезії, віршовані загадки і, навіть, абетка в оригінальному художньому викладі. Дане видання без умовностей можна назвати, як універсальне. Бо увібрало в себе близько 70 творчих добірок сучасних українських авторів та їх колег з США, Болгарії, Ізраїлю, Чехії.

Підтримка, віра, усмішка

«Бумеранг»:оповідання/ Тетяна Череп-Пероганич. Житомир.: Видавець О.О Євенок – 2018. - 71 с. ISBN 978 -617 -7703 -49-4

Ну, так! Гаразд, визнаю: загорівшись написанням відгуку на новісіньку книгу прози Тетяни Череп-Пероганич, і вже навіть сівши за робочий стіл, я й не уявляв навіть – як намислене домислити, додіяти, доболіти до якоїсь хоча би більш-менш путньої Суті. Навіть написавши вже й багатенько прози та публіцистики, переклавши кілька чужих книжок, я все одно завжди ототожнював власне «Я», як «я-поет». І рецензії на доробки віршів завжди писав легко, навіть легко (якщо зачіпало за живе, звичайно), бо там я був – сівачем у полі, що було моїм по Божій даності.

Тут же – проза. Та ще й проза, хай патріотична, хай філософська, хай громадянська навіть, але ж душевно, духовно, визначально жіноча!

Чи не завадить кохання «Убити Антиципатора»?

Убити Антиципатора: роман / Еліна Заржицька, Ольга Рєпіна. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2018. – 364 с.ISBN 978-617-517-292-6
УДК 821.161.2-3

Під час Форуму видавців-2018 у Львові членкині НСПУ дніпрянки Еліна Заржицька та Ольга Рєпіна презентували свій соціально-психологічний роман «Убити Антиципатора». Писати роман авторки почали в час, коли тільки-но закінчилось велике Протистояння сил світла й темряви на головній площі нашої країни – Майдані; коли пронизливо «закричали» у місті на Дніпрі «швидкі», що везли у шпиталі важкопоранених бійців... Мабуть, тому, й просякнутий цей роман великою любов’ю? Любов’ю та коханням... Любов’ю до рідної землі та рідної мови, односельців та однодумців. Справжнім коханням та пристрастю... Справжньою, земною, з емоціями і невдоволенням собою, з очікуванням дива і розчаруванням.

Тож роман водночас є альтернативною історією, яка розвивається в іншому напрямі. Тому авторки не називають напряму столицю Києвом – у авторок це просто Місто. Майдан стає Площею, «беркути» – «грифами», тітушки – сірками, а керівника Країни кличуть Антиципатором.

Благі одкровення нічних голосів

Днями, вперше в нашій державі, зусиллями Міжнародної літературно-мистецької Академії України, популярного чернігівського видавництва «Десна Поліграф», Казахського національного університету ім. аль-Фарабі, Клубу Абая (Алмати) в перекладі українською вийшла книжка прози видатного казахського письменника Роллана Сейсенбаєва «Нічні голоси. День, коли обвалився світ». З казахської роман «Нічні голоси» переклали Олег Гончаренко і Сергій Дзюба, а оповідання «День, коли обвалився світ», опубліковане в журналі «Всесвіт», – Олег Гончаренко. Пропонуємо вашій увазі відгук про цю книжку українського письменника, критика та перекладача Олега Гончаренка

«Теорія всього» Олега Гончаренка як високопоетична автобіографія

Навесні 2018 року побачила світ нова книжка «Теорія Всього (осінній сонетарій)» мелітопольця Олега Гончаренка – поета, прозаїка, волонтера, громадського діяча – члена Національної спілки письменників України, володаря численних всеукраїнських і міжнародних відзнак. До збірки ввійшли поезії багатьох років творчості.

Наголосимо, що кожну поезію збірки – від рядків про власне народження Моголом справді я явився у майбуть, / бо й народивсь під постріли розстрільні: / в крові топили комсомольський бунт / тоді у Теміртау смерди пильні»), юність: «…Чернігів / у пам’яті задимлених снігах... / Там Бог мені (за вічність до відлиги!) / Десною й Піснею нашепотів: «Ти – птах», молодість («В котельні заводській… / знов пив з небес я Бажана… Павличка… Стуса…»; «Тоді Чорнобиля іще не вичах чад /…/ Нарада молодих письменників… Ми р’яні /…/ «Молоді, та ранні!» / Я  ж думаю у залі: «Ми – останні, / бо ранні десь під Крутами мовчать…»), зрілість Знайшовши вказівний дорожній камінь, / вернувсь назад я і приніс нові пісні…») і до віршів його «золотого віку» («Хай буде, як буде – і з боєм не здамся ніколи! / Устану й піду на вітри і на кулі лихі… /…/ Я крикну, й коли уже ангелом в небі зависну: / «Щоб жити, потрібні Вітчизна, свобода і пісня!») – струменіє бажання бути зрозумілим співвітчизникам.

Об'єднати вміст