Слова: Тетяна Яровицина, музика і вокал: В'ячеслав Купрієнко, фото: Євген Сосновський.
Бабуню, мила, здрастуй.
От і ми... Атож, нечасто бачимося з братом!
А це – зійшлись удвох окрай зими
від пирію могилку рятувати.
Бур'ян розполонився – просто жах! –
живучий, дужий над і під землею...
Його – повсюд. Найбільше – по кутках...
І жаль святої пам'яті своєї.
Душа твоя вже, певно, не болить,
а нам, живим, так боляче, бабуню!
Ти відійшла за крок від кабали
і розбрату неспинного відлуння –
лишила світ, рятуючись від зла,
від вигуків: «Ей, Укри! На колєні!»
Інакше ЯК би ти пережила
Ми народилися жінками.
І сутність наша – це любов,
що сонцесяйно над віками
горить основою основ.
З віків прадавніх і донині
бажали жити у добрі
жінки – тендітні берегині,
кохані, сестри, матері…
Тепло, що з наших душ зіллється,
розтопить все – і гнів, і лід!..
І як усе це нам вдається
впродовж десятків тисяч літ?!..
Цю загадку не відгадати
володарям-чоловікам!
Заради Жінки йшли на страту,
давали волю кулакам,
світи їй кидали під ноги,
зірки, що сяяли з небес, –
аби розвіяти тривоги
і у житті відчути сенс,
аби воскреснути в коханні,
у невимовних почуттях!
І... грошики свої останні
пускали по семи вітрах.
...А ми – жартуємо крізь сльози,
від щастя плачемо, дурні,
поезію здобути з прози
в буденній прагнемо борні…
За це й життя не гріх віддати –
за цю малесеньку сльозу,
жіночу усмішку незлу,
бо в них вона – дружина й мати.
© Тетяна Яровицина
День незалежності в Україні цього року – особливий. І не тому, що ювілейний – нашій країні як незалежній державі всього 23 роки. Ні. Просто обставини, які супроводжували цьогорічне свято, зовсім не додавали оптимізму, адже на Донбасі продовжуються бойові дії – Росія і не думає відступати. Але ми, люди, не можемо постійно бути в напрузі і нам потрібно якщо не свято, то бодай привід, щоб відволіктися від хвилюючих новин з фронту. І такі приводи нам дають мистецькі фестивалі, а саме – «Українські передзвони».