Жінка-УКРАЇНКА

Мій гордий, сильний духом народ. Терплячий, роботящий, співучий, щедрий, люблячий та милосердний народ, котрий не втрачає людяності не дивлячись на ні на що. Жертовний, віруючий, сильний і тому незламний. Народ велет, народ атлант, що достойний своїх славних предків. Моя Україно, ненечко-нене, нині важко тобі рідна. Кров'ю вмитая, заплакана і зажурена, тужиш гіренько за синами побитими супостатом. Б'єшся чаєчкою-голубочкою над дітьми своїми. Моя Вкраїно-матінко, понад усе на світі хочу бачити тебе щасливою та радісною. Щоб пісні лилися, а не кров, щоб цвіла ти, а не задихалася димами від пожарищ, щоб росли у тебе нові діти, а не могилоньки з хрестами.

Жадібні ведмежата

В одному лісі жило собі двоє братиків-ведмедиків. І все б нічого, та були вони страшенно жадібні. Весь час у них виникали сварки, бо не вміли вони ділитися, а ще, як їм щось подобалося, то забирали в інших звірят силою.

Ось і сьогодні такий гарний день, сонечко сяє, пташки співають, всі звірята-малята граються, а наші Ведмежатка знову чомусь лаються, мабуть, щось не поділили.

– Це я знайшов! - кричить один малюк.

– Ні, я! - кричить другий.