Цього дня біля УМВС було багатолюдно – близькі та друзі проводжали мужніх бійців батальйону «Чернігів», котрі вирушили захищати Україну від окупантів – до багатостраждальної Донеччини.
Вояки поводилися достойно, як могли, втішали рідних, обіцяли, що повернуться живими й здоровими. Власне, майже всі з них уже пройшли випробування цією жахливою війною, повернулися героями. Однак Вітчизна – все ще в небезпеці, тому жодних сумнівів у наших вояків немає – треба, то треба! Дивлюсь на них – і навіть не сумніваюсь, що служитимуть гідно, зроблять усе можливе й неможливе, щоб на сході нашої держави був мир.
Тетяна і Сергій Дзюби. Вірші 60-ма мовами світу в 4-х томах.
Том 1. – Канада, Торонто: Новий Світ, 2015. – 255 с.
Одразу зауважу, що письменник Сергій Дзюба не раз наголошував –Книга Гіннесса його зовсім не цікавить. Він – просто «чудова людина, яких мало. Людина, яка любить свою працю, любить слово, любить Україну». Це я цитую чудового письменника і літературознавця Дмитра Дроздовського. Бо цілком згодний із паном Дмитром щодо особистості Сергія Дзюби. Так і є!
У Чернігові відзначили 151-у річницю з дня народження геніального українського письменника.
«Михайло Михайлович Коцюбинський – великий Майстер слова, що у вогненнім горні свого творчого духу переливав його у кришталі й створював образи потужної сили – навіть у трагічній буденності людського життя. Він був надзвичайно вимогливим до себе – ставився до праці письменника, як до високого громадського подвигу в ім’я народу. Може, саме через це так хвилюють нас його незабутні, магічні образи – не тільки люди, але й птахи і гори, земля та небо, хвилі морські й дивовижне сонце. Може, саме тому він постає перед нами, як наш сучасник, живий, близький і зрозумілий», – так проникливо сказав про нашого земляка, класика української літератури актор Чернігівського Молодіжного театру, заслужений артист України, лауреат премії імені М. Коцюбинського Володимир Банюк.
Анна Багряна. Ґеня. – Київ: Софія, 2015. – 56 с.
Чесно кажучи, не люблю я українських політиків, бо більшості з них не вистачає шляхетності, освіченості й патріотизму, притаманних, наприклад, колишньому президенту Чехословаччини, а потім Чехії, всесвітньо відомому драматургові, правозахисникові Вацлаву Гавелу.
Хоча є все-таки винятки. Це – Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл та Слава Стецько. Справжні патріоти України, які присвятили життя боротьбі за Незалежність Української держави. Це – ті Прометеї, які осяяли вогнем правди і незламної віри в Перемогу наші душі.
Тому такий інтерес викликала у мене щойно видана книжка відомої української письменниці, а тепер уже й художниці Анни Багряної про життя видатної українки Слави Стецько.
У 19 років Сергій Шурута несподівано захворів. Та так, що незабаром вже зовсім не міг ходити! Довелося пересісти в інвалідний візок – назавжди. Мешкає він у селі Радянська Слобода, в Чернігівському районі, тож, коли треба було у справах добиратися в Чернігів, доводилося увесь час просити чуйних людей, щоб допомогли сісти в автобус із візком. На жаль, в Україні й досі проблемами інвалідів переймаються лише на словах. В наших автобусах та маршрутках жодних пристосувань для людей з особливими потребами не передбачено. Та й по нашому недолугому, горбатому асфальту в інвалідному візку далеко самотужки не заїдеш, адже треба оминати бордюри, а зручних, якісних пандусів – надто мало…
Сьогодні відомому українському художнику, нашому землякові Сергію Поляку виповнилося б сорок років. Його називали геніальним хлопчиком, який по особливому відчуває Божий світ і напрочуд талановито відображає його у своїх дивовижних картинах.
Тож шанувальники творчості вічно юного митця зібралися на Валу біля пам’ятника Тарасу Шевченку, вірші та картини якого надзвичайно любив Сергій Поляк. Про долю чернігівського художника розповів поет, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України Сергій Дзюба.
Митець народився 23 липня 1975 року у Чернігові в сім'ї Федора Олександровича та Софії Гаврилівни Поляків. Батько працював майстром із ремонту годинників, мати трудилася начальником цеху на Чернігівському заводі хімічного волокна. Навчався в чернігівських середніх школах № 6 та № 20, а також – у Чернігівській дитячій художній школі.
Для мене він – Толя. Мій кум. І я знаю його сто років. Тому не хочеться пафосу. Краще розповім щось не дуже відоме.
Мілан Грабал народився у 1954 році в місті Варнсдорф (Чехія), де мешкає й зараз. Після закінчення школи економіки в Чеській Липі працював економістом, а потім завідував відділом освіти та культури муніципального бюро в Варнсдорфі, керував відділом музики в муніципальній бібліотеці, очолював поетичну студію. У 1990-2003 був редактором у літературному журналі «Psí víno». Організовує літературні конкурси для дітей і дорослих. Мілан Грабал – член Спілки чеських письменників та ПЕН-клубу Чеської Республіки. Він пише вірші і прозу, перекладає, в основному, з верхньолужицької мови. Видав понад 60 літературних антологій, зокрема, книжку перекладів «Jazyk jímž, porozumíš větru» («Мовою вітру»). Автор одинадцяти поетичних книжок, збірки оповідань і книги для дітей. Твори Мілана Грабала перекладалися верхньолужицькою, німецькою та англійською мовами
Вірші Мілана Грабала. З чеської мови переклав Сергій Дзюба
Народився у 1981 році в Дамаску (Сирія). Нині Абдельваххаб Аззаві мешкає і працює в Німеччині, у Дрездені. Одружений, батько двох дітей. Член Письменницької асоціації Сирії. Почесний член ПЕН-клубу Німеччини. За професією – хірург-офтальмолог. У 2008-2009 роках редагував випуски журналу «Аль-Адаб». Публікує вірші та статті у газетах «Аль-Кудс Аль-Арабі», «Аль-Нахар» та інших арабських виданнях. Учасник багатьох міжнародних фестивалів та семінарів, зокрема «Молоді європейські та середземноморські діячі мистецтв» (Скоп’є, Македонія, 2009 р.).
Нещодавно письменники Тетяна і Сергій Дзюби представляли Україну на 37-му Міжнародному фестивалі поезії та верхньолужицької культури в Німеччині. Цього року відомі письменники з багатьох країн виступали в Баутцені, Дрездені та Берліні. Тетяна і Сергій стали лауреатами фестивалю, отримали почесні міжнародні нагороди. Пропонуємо вашій увазі нотатки Сергія Дзюби про незабутні мандри.
Затишні вулички, квіти і… вітряки
Верхньолужицький народ – один із найменш чисельних у світі, однак ці волелюбні й працьовиті люди зуміли впродовж тисячоліть зберегти свою мову й культуру, а їхні письменники стали класиками світової літератури.
У кожного в житті бувають моменти, коли хочеться дізнатись, що готує завтрашній день. Особливо коли доводиться робити доленосний вибір. А як дізнатись? До кого звернутись за підказкою? Виявляється, може допомогти бібліотека!
Звісно, машина часу в читальних залах не передбачена, але для сучасних бібліотекарів нема нічого неможливого. Вони і настрій створять, і чарівниками на випускному вечорі попрацюють. У цьому переконалися нещодавно випускники Михайло-Коцюбинської гімназії, котрі взяли участь у бібліотечній акції «Нагадай собі майбутнє».
Людей такого масштабу – завжди небагато. У нього була велика душа – дивовижного мудреця, мрійника, подвижника, творця і майстра, який зовсім не переймався собою, але щиро вболівав за увесь світ. Письменник, Видавець і Філософ Святослав Євдокимович Хрикін відійшов у Вічність в рідному Чернігові 10 березня 2013 року. Однак благородні справи його живуть!
Як відомо, він дуже багато часу й сил віддав збереженню творчої спадщини свого геніального колеги – чернігівця Ігоря Юркова (1902-1929), котрий помер 27-літнім. І саме завдяки зусиллям Святослава Хрикіна, ошатні книжки Юркова зараз побачили світ.