Світлана Костюк. Листи без конвертів: поезія [текст]/ С. С. Костюк ; худ. оформл. А. О. Костюка. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2013. – 112 с.
Ця перша паморозь осіння,
Цей витвір болю й самоти...
І я, в надії на спасіння,
Пишу до Вічності листи...
(Світлана Костюк. Із циклу «Окрайці думок»)
Дехто творить шедеври руками, а хтось – думкою та словом. Поет – це особливе покликання, дар із Небес, який дається не кожному. З-під його пера на папір лягають здійсненні та не реалізовані мрії, уривки з життя, з нашої з вами злободенності, чи не усе, що автор бачить довкола себе. А ще нерідко відкривається внутрішній світ людини, її духовні цінності. Без перебільшення однією з талановитих представниць сучасної поезії є мешканка Новолинська Світлана Костюк.
Суспільна, патріотична лірика найзатребуваніша тоді, коли те саме суспільство колективно думає над одною проблемою або ж має спільного ворога. Не таємниця, що в мирний час читачеві ближчою є філософська чи інтимна лірика, проте, звісно, не можемо проводити якихось універсалій.
Уже минула зима запам’яталася не тільки тим, що багато хто по-новому осмислив для себе слова Шевченка і аж тепер відкрив для себе його слова – а, може, не читали «Кобзаря», а просто почали молитися – бо неспокійно. Бо дотепер мир – то була норма, а тепер – сподівання. І звідкись взявся, хоча, можливо, і визрів, поділ на «свій»/«чужий» і тепер уже кожному є що втрачати, і кожен свідомо чи ні зайняв якусь позицію: хтось – на барикади, хтось – у лави «інтернет-вояк», хтось не сприйняв і не прийняв цього суспільного конфлікту і так само справедливо чекає, коли нарешті переможе здоровий глузд, а комусь гострим по свіжому весь цей час були телевізійні новини, адже там – син, брат, чоловік, а з екрану лиш кров і крики, а то болить, і страшно. Переділилися.
20-річний Андрій Дудкевич 9 квітня цього року був призваний військкоматом. Він потрапив до 51-ї окремої механізованої бригади. Саме його побратимів підступно на світанку розстріляли терористи під Волновахою.
Родом Андрій із села Старосілля Іваничівського району, що на Волині. Нещодавно юнак повернувся додому на кілька днів, щоб одружитися з коханою дівчиною, а далі він знову повернеться на схід у гарячу точку. Проте бронежилета боєць досі не має. Сім’я Андрія обмежена в коштах — батьки-пенсіонери виховують ще двох дітей. А матір коханої дівчини живе сама із дітками, тому не може знайти достатньо коштів, щоб забезпечити захист майбутньому зятеві.
Названо переможців I-го міжнародного поетичного конкурсу "Чатує в століттях Чернеча Гора", організованого літературно-мистецьким журналом «Склянка Часу*Zeitglas» до 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка.
Це літературне змагання поетів полягатало у висвітленні проблем духовного минулого, нинішнього та майбутнього розвитку України. Редакція журналу «Склянка Часу*Zeitglas» ознайомило широке коло читачів з найкращими зразками нинішньої поезії, котра не знає кордонів та утисків цензорів.
До конкурсного розгляду бралися твори українською та російською мовами. У зазначений термін до редакції журналу надійшло 1789 творів сучасних авторів з України та зарубіжжя.
наливаються кров’ю очі нової доби
щось втрачає душа у скаженій оцій круговерті
і ростуть домовини так рясно як в лісі гриби
і стає страшнувато бо ми вже звикаєм до смерті
якась сила бісівська керує парадом мармиз
боїмося себе і почути не вміємо братаневблаганно і вперто котимось котимось вниз
під приціл автомата
і кричати буває так важко як інколи в сні
і від тебе уже не залежить в цій гонці нічого
двадцять перше сторіччя
осанна кривавій весні
і єдина надія на вкотре розп`ятого Бога