Жінка-УКРАЇНКА

Рушник у своєму побутовому та сакрально-обрядовому втіленні пройшов не одне тисячоліття і акумулював семантику як власне полотна, так і візерунку, яким декорований. Навіть за відсутності візерунку рушник виконує обрядову роль і є носієм повідомлення, знаком, у вузькому розумінні – мовою.

Залежно від своєї ролі рушник поділяється на різновиди, назвемо лише кілька з них – «утеравник» (рушник для витирання рук»), «підперізник», «образóвий» («божий рушник», «божник», «покутний рушник») - рушник, яким прикрашаються ікони в хаті, «сповивач», «вінчальний», «батьківський» (яким перевʼязують вінчальних батьків), «про смерть» тощо.

Письменник-код, письменник-містик і фантастичний життєлюб з душею жайвора – все це можна сказати про видатного українського новеліста і цьогорічного ювіляра Марка Черемшину. Кобаки, Коломия, Відень, Делятин, Снятин – усі ці місця покарбували його характер і світогляд особливою огранкою, а письменник, у свою чергу, залишив яскравий і колоритний слід у історії літератури, громадсько-національної ідеї та юриспруденції. До слова, цьогоріч Марко Черемшина – ювіляр, адже виповнилося 145 років із дня його народження.

І саме з ювілейної нагоди снятинці зробили своєму видатному землякові оригінальний подарунок – Телекомпанія «Снятин» у тісній співпраці зі Снятинським літературно-меморіальним музеєм Марка Черемшини запустили проект автентичного читання творів Марка Черемшини, популяризуючи його у такий спосіб у теле- та інтернет-просторі. Марко Черемшина писав особливим варіантом гуцульських говірок південно-західного наріччя, адже рідне йому село – Кобаки (Косівський район Івано-Франківської області) етнографічно належить до порубіжної зони, тут присутні риси як Гуцульщини, так і Покуття.

"Напередодні Нового року" зібралися друзі-українські митці Іванна Стеф'юк (Чернівці), Юлія Качула (Крим), Олександр Козинець, Тетяна Череп-Пероганич, Ігор Двигало (Київ) в Публічній бібілотеці імені Лесі УКраїнки, м. Київ і провели разом чудовий вечір.

Звітувалися про рік прожитий, ділилися очікуваннями на рік новий, жартували, сміялися, читали поезію, співали пісні, танцювали, смакували мандаринками і цукерками, зізнавалися (так-так!!!) один одному в любові. Бо саме це почуття допомогає нам творити дива, надихає на творчість, дає сили для руху вперед.

Чудово модерував захід Олександр Козинець. Завдяки йому учасники заходу відкривали свої закапелки душі перед глядачем і ділилися сокровенним.

Про літературу як анестезію, магічність (або відсутність такої) у процесі читання автором власних творів і про таємниці душезнавства розповів сучасний український письменник Степан Процюк.

— Творчість як стан: що відчуваєте, пишучи художній текст, і чим для вас є літературна творчість?

— Є письменники, котрі мучаться у процесі творення, інші ж кажуть, що той процес для них — велика радість. Мені ближче формулювання «літературна анестезія»: ніби хтось вприскує наркоз нечутливості свідомості до добра і зла і працює лише підсвідомість. А 90 % нашої психіки — робота підсвідомості. Гадаю, що найкращі сторінки моїх прозових творів були написані з відчуттям запису космічного диктанту.

Як привити собі чи дітям багатство і чистоту мовлення, як формується мовне чуття – про ці та багато інших актуальних питань філології і українства загалом ми поспілкувалися з професором Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, завідувачем кафедри слов'янських мов, Заслуженим працівником освіти України Миколою Петровичем Лесюком.