Поезія

Слухаю маму

Мама питає: - Що ж воно тепер буде?
Скільки ще горя наробить ця клята війна?
Хай ласка Божа із нами, дитинко, пребуде...
Слухаю маму, і бачу веселку з вікна...

Мама говорить: - А дні нині майже весняні.
Можна насіння потроху купляти. Нема
Моркви. Й капусти... Та тільки бери, ту що рання.
От, щодо квітів, вирішуй на місці сама.
 
Мама сміється: - Упала посеред двору.
Смішно чого? Та спіткнулася ж об кота...
Але все добре. Приїдете, кажи, скоро?
Зробила для вас сальтисон. Ой, така смакота!
 
Мама втішає: - Не думайте про погане.
Бо тепер всі то про ковід, то про москаля.
Слухаю, слухаю, слухаю, слухаю... маму,
Бачу веселку чи, може, надію здаля...
 
Тетяна Череп-Пероганич

Поезія Аліції Марії Куберської в перекладах українською

Аліція Марія Куберська (нар. 1960 р. у Свебодзіні) — польська поетеса, письменниця, журналістка, видавець, перекладачка літератури. Лауреат багатьох літературних конкурсів.

Аліція Куберська є членом Асоціації польських авторів (2-е варшавське відділення) з 2011 року, а з 2017 року – IWA Bogdani (Албанія). Вона також входить до ради директорів Літературного фонду Soflay.

Дебютувала у 2011 році книгою «Скляна реальність». У 2012 році вона видала чергову збірку віршів під назвою «Аналіз почуттів». Третя книга «Моменти» вийшов англійською мовою як у Польщі, так і в США. В 2014 році опублікувала роман «Віртуальні троянди» та книгу «На межі мрії». У 2015 році вийшли книги: «Дівчина в дзеркалі» у Великобританії, «Люби мене», «(Не) мій вірш» у США» і видала в США міжнародну антологію «По той бік екрану». У 2016 році вона видала в США книгу «Смак кохання» та антологію «Любов як повітря». Того ж року побачила світ поетична книга «Викрадачка снів».

Її вірші опубліковані в багатьох антологіях та журналах Польщі, Великобританії, Албанії, Бельгії, Чехії, Італії, Іспанії, Канади, США, Чилі, Індії, Австралії, Ізраїлю, Південної Кореї.

Поезія Наталі Жиліної-Жури

* * *

Опадають слова, щоб принишкло зітліти. Овва!
Мімікрують, ганьблять, хижаками впиваються в душу.
Я залежність від них убиваю ножами стома,
Ублаговую, зцілюю й знов прихилятися мушу.
Намалюю собі найвеличнішу з всіх перемог —
Над чужими словами й своїм перед ними безсиллям
І життя про любов, прийняття без торгів і тривог,
Бо інакше несила шляхи торувати, несила!
 

* * *

Поезія Тетяни Волошиної

В притворі снів

В притворі снів тупцює листопад.
Розхитує зітханням срібну Чашу*.
На варті світу прадуби стоять.
Про їхній вік й могили не розкажуть.

Лабетами тримають небосхил,
Скриплять великовізно* і старечо.
З усьої віри і з останніх сил
Чекають на Господнього Предтечу.

Ніщо їм катавасія епох.
Сильніші од стихій і зла дуби ці...
В притворі душ стоїть-тупцює Бог.
Безсмертя Чаша у Його десниці.

---
Чаша* — назва сузір'я
Великовізно* (Великий Віз - стара назва сузір'я Великої Ведмедиці)
 

Переродження

Поезія Любові Романюк

* * *

Накипіло. Наболіло. Вирвалось.
Закидати камінням можете.
Скільки часу жило - не забулося.
Я не хочу, щоб злість множилась.

Хто розумний, той просто змовчить.
Той, хто ближче, той зітхне з полегшенням.
Ну а решта у цвіль закутає
І шукатиме шлях прощення.

Я жива. І колись я сміялася.
І так само з-під лоба дивилася.
Зайве слово сказати боялася
І воно у мені колотилося.
 
А сьогодні я плачу над правдою,
Що не тими словами сказані.
Я на мить стала просто бабою
Та життя геть не медом помазане.

Поезія Любові Базів

* * *

У крижаних кайданках сонне місто,
Туман залив дороги і мости.
Гортаю Фрейда і шукаю змісти,
А він не знає, що відповісти.

Говорить: в каві розчинюсь ранковій,
Дихни крізь лютий пряним чебрецем,
Дощинкою стечи комусь за комір
І відчепись. Чекала я на це?

(Київ, 2016)
 

* * *

На землю падає небо
І рве на собі намисто -
Бо, хоч ліхтарями треба
Зігріти зашерхле місто.

На плечі густим туманом
Лягають кудлаті хмари.
І сніг непомітно тане -
Сіль з перцем на тротуарах.

Поезія Ольги Ліщук

ТАНГО НА ГОРОДI

Сонце лиш з’являється на сході,
А мене картопля вже гука.
I танцюю знов я на городі
Танго колорадського жука.

Всіх я поважаю в цьому світі –
Пташечок, тваринок і комах;
Радо й ці жуки були б зустріті,
Та вони ж приносять тільки ЖАХ!

Жадібна нападницька навала
Поїда картопельку мою.
На таку підступність не чекала
I тепер навколішки стою.

Ні, не перед ворогом зомліла –
То картоплі я поклони б’ю.
Через цих жуків я зрозуміла,
Як я рідну земленьку люблю.

Наталія Шабел-Агієнко. Поезія

***
Давно усе не так як у сімнадцять.
Замість заплакать – усміхнешся сухо
І не дозволиш спалахнуть рум’янцю.
Та й дихання вже не завадить друге.
 
А день утратив барви – так зненацька…
Тупий екран лиш у кутку сіріє.
А за плечима –  обрії і мрії,
І берег недосяжний мрій юнацьких.
 
Вкололо в серце… І холонуть пальці…
Так часто рветься неслухняна нитка.
І на життя строкатій вишиванці
Завершуєш бліду останню квітку.
2003

Поезія Людмили Шевченко

ІЛЮСТРАЦІЇ ДО ЛІТА

1. Мов Амазонія! Стають
ліанами нитки квасолі.
Даремно кріп порозкривав
на довгих ручках парасолі.
По стежці, як по линві, йду,
сміється з мене жук смугастий,
що я боюсь після дощу
тут зароситися чи впасти.
Ми скоро будемо усі
язичники. Молитва сонцю:
Заглянь до нас хоч на город,        
Якщо не хочеш – у віконце/

Твори переможців конкурсу "Стежками Каменяра"

Поезія переможниці всеукраїнського учнівського літературно-мистецького конкурсу «Стежками Каменяра» (вікова категорія 6-11 років) Ковальової Єсенії, учениці 5 класу Опорного закладу - Остерська загальноосвітня
школа І-ІІІ ступенів ім. Ю. Збанацького Остерської міської ради Чернігівської області

Нескорена…

Її слова – то пісня журавлина;
Її вірші – то туга і печаль;
В її думках – квітуча Україна,
Якої не побачила, на жаль!

Надія ГУМЕНЮК: Вірші із циклу «СОЛО ДЛЯ ВЕЧІРНЬОЇ МАЛЬВИ»

* * *
Місяць заглянув до хати:
– Дозвольте заколядувати!
А жінка лиш тихо зітхає – 
Сина чекає.

Зірка сяйнула до хати:
– Дозвольте заколядувати!
А жінка не відповідає –
Доньку чекає.

Хурделиця стукає в хату:
– Дозвольте заколядувати!
А жінка її проганяє –
Внуків чекає.

Дивиться з покутя хати
Скорботна Ісусова Мати.
А ніч чорним воском спливає.
Жінка чекає…

Дмитро Головко. Останні тридцять кроків

Дмитро ГоловкоПоема

З дитинства в мою пам’ять вросло ім’я мого земляка 
отамана Демида Остаповича Ромашка, який в
народних спогадах залишився просто Ромашкою.
Для одних він був бандитом, для других –
народним захисником. Мені хотілося самостійно
докопатися до правди. Тож у моєму архіві
набралося чимало оповідок друзів і недругів
Демида та його вбивцю, кума Степана Шуплика,
якого дехто й зараз називає народним поетом.

Тож розпочну розповідь із найтрагічнішого моменту 
їхньої «дружби».!

І я пройду ці тридцять кроків,
Ходім, Степане, раз на те… 
У твоїм погляді – неспокій?
Ти ж все продумав…Та проте:
Тремтить правиця із наганом,
В ході – нестишеність якась…
Можливо, чиниш так зарано?
Подумай ще або покайсь!
У тебе мулить щось на серці?
А, може, просто – пустота?..
Ви ж в двох не раз ішли до герцю,
Бо вгору рвався правди птах..
На біляка,що царську владу
Вернуть хотів у ці краї,
Ходили разом, ну, пригадуй:
Скільки тут Врангель натруїв!
Було звертались до Петлюри:
Пора єднатись в арсенал
І розпочати шури-бури,
Тепер – лиш піднеси запал.
За землю, щоб лишилась в спадку,
За Україну – до борні!

Об'єднати вміст