А де будеш ти,
Коли гола вода,
Велика біда
Прийде?
Чи зможеш пливти
Як зірве мости?
Як мул неживий
Візьметься рости
І давні листи
Корабликами
Поведе?..
Тринадцятий вже до кінця йде рік,
Нового двадцять першого століття.
Майданами невинна ллється кров –
Ми дожили такого лихоліття...
І знову воїн, стоїть в обладунку,
Не захисті, НІ, нема того рахунку...
Колись, ішов у бій, казав:
“ІДУ НА ВИ!”
Нехай помру та землю маю зберегти!
І захистити матір та сестер
А ти, що робиш? Захищаєш чи тепер?
Не маєш права називатися людина
Твоя рука не боронила, а била жінку...
Ось дівчина, лежить вже на землі,
А ти в чоботях, та по голові...
Та ти не воїн, ти – палач!
Той людський стогін, сльози, плач...
Тобі сторицею вернеться,
Цар згине, що віддав наказ,
Не знаю, в який спосіб донести своє прохання до колег-журналістів, котрі розуміють, що відбувається в країні просто зараз. Не певен, чи це почують і, головне, що це візьмуть до уваги. Проте оприлюднити прохання треба.
Воно полягає в тому, що відтепер треба чітко визначитися в поняттях та бути максимально точним у визначеннях і вживанні певних слів, фраз та термінів.
Насамперед нормальна людина, працює вона в ефірі чи пише репортаж або інший текст, повинна перестати вживати слово "правоохоронці", коли говорять про українських співробітників міліції та силових структур загалом. Вони в кращому випадку силовики. У гіршому - фашисти. Бо наші з вами права не охороняють. Не захищають, а зачищають. У тих, кого колеги за інерцією, ще в щось вірячи, іменують правоохоронцями, є всі права для того, аби зупинити нас на вулицях, запхати в машину та передати до суду. Який уже наступного дня своїм вироком відправить кожного в тюремну камеру. Смішно звучить, але менти цими днями навіть не корумпровані: їм не можна, опустивши очі, запропонувати 200 гривень за свободу. Або так: гроші візьмуть, але в тюрму все одно повезуть.
...Легше підняти себе і інших на боротьбу із зовнішнім ворогом, на кровопролиття.
Ніж, бодай намагатись побороти в собі власні інстинкти -ЖАДОБУ ВЛАДИ - як шматка мяса, і її похідних ------гедонізму і розбщеності...
І настала «стабільна» темінь.
Це – «пакращення Пахана».
Диктатура – це вже не термін!
Диктатурі – наша війна!Перейшов усі межі законів.
Ввів «зекони» свої: братви.
Їх «зекони» – то норми зони:
«Бий! Стріляй! Души і дави!».Янучар захотів бути Сталіном,
Захотів плодити катюг.
Та повсталі стоять до останнього!
Раб, що встав, вже не візьме ланцюг!Ти – «ґарант» ачи «Ялинкович»?
Не прибила тебе вона,
То гляди, наш ґаранте-овоч,
Проти тебе – наша війна!
Тарасе, знову нас в кайдани...
За те, що вийшли на майдани.
Бо все ще правди в Україні
Немає, Батьку, і донині.Але є віра - в ній і сила -
Що буде Матінка щаслива,
Заколосяться, ніби жито
Слова пророчі Заповіту.
В мене найдорожчий – ти, моя кровинко!
Тільки час настав твій: віддатись боротьбі.
Щоб не відчував ти на собі провину,
Я не зупиняю твій порив у бій.В нас нема вагання. А як небезпека –
Я тебе закрию сильними крильми,
Мовби Берегиня. Відверни від пекла
Україну-Матір. Хто ж, якщо не ми?!Доведи, що витязь, що звання «людина»
Носиш не даремно, навіть як війна.
Ти в моєму серці і в житті – єдиний,
Тільки й Україна, сину, в нас – одна!Українська ненько, Берегине роду!
Берегине слави прадідів-батьків!
Благослови щиро сина до походу
Захистити Матір нині – й на віки!
© Любов СЕРДУНИЧ (22 січня 2014 р.)
Намалював 20го січня. "Хрещення вогнем". Полотно, олія, 45х35см
Ви ж на вірність присягали???
То чому така стрільба,
Це уже не збір майдану –
Назріває вже війна.А чи можуть розсудити
Зазомбовані мізки,
Що інакше можем жити,
Є у них такі думки?Не з народом… Присягали?..
Які ж цінності тоді?..
Що одним – грошей замало,
Іншим – щастя в боротьбі!Досить у серця влучати!
Бо мільйонів гнів росте!
Не зупинять ваші ґрати!
Україна понад все!
22.01. 2014, Людмила Яцура
Треба півжиття було прожити,
Щоб відкрилась істина гірка:
В себе вдома ми - нерідні діти
Як в чужого батька-пияка.
Того, що припхався в нашу хату
І свої закони встановля.
Хоч він і приймак , та наша мати
Ще й йому народить немовля.
Будем нишком по кутках сидіти,
Бо розперезалася "братва".
Разом рідні і нерідні діти.
Мамо!Не мовчи, поки жива!
Будь у своїй хаті господиня
І себе ганьбити не давай!
Перед приймаками на коліна
Ненько-Україно, не ставай!
Хлопці і дівчата, ми будем землю захищати,
Ми станем за сестру і брата стіною.
Хлопці і дівчата, нам мужності не позичати,
Дивіться, як серед нас багато героїв.Хлопці і дівчата, нікому нас не залякати,
Бо є на світі щось сильніше і більше, ніж страх.
Хлопці і дівчата, нам доля посміхнеться,
Бо є мета у серці і віра в очах.Коли вдаряє грім, тоді не можна спати,
Тоді серця і нерви оголені у нас.
Якщо забрали все, нема чого втрачати,
Хіба що свою совість і свій останній шанс.Хлопці і дівчата, ми будем сонце зустрічати,
Ми будем сіяти і жати, тут наші поля.
Хлопці і дівчата, всі стали ми сильніші,
І прикладом для інших є наша земля.