В Ічні урочисто вручили почесні премії Степана Васильченка та Василя Чумака.
Ічнянці знову вразили. Дивовижно, як вдається невеличкому райцентру на Чернігівщині влаштовувати такі цікаві, душевні, зворушливі літературно-мистецькі свята, які навіть у столичному Києві зараз рідко побачиш, та й то за участю... наших земляків-ічнянців, як от чудовий виступ у Національній спілці письменників України Ічнянського районного об’єднання літераторів «Криниця», котрий досі самі ж колеги-кияни всім у приклад ставлять – от як потрібно творчі зустрічі організовувати! Воістину провінція – все-таки явище не стільки територіальне, скільки духовне. Недалеким провінціалом і в Києві можна бути, і в Парижі... А Ічня в своєму культурному розвитку – справжня оаза талантів, духовності, патріотизму та національної самосвідомості! Тут, завдяки щедрим меценатам буквально розквітає книговидання, і які імпрези постійно проходять!
Галина прокинулася незадовго до тієї хвилини, коли мав спрацювати заведений з вечора будильник, і щоб деренчанням не розбудив сина, натиснула на кнопку.
На кухні включила радіо і заходилася готувати сніданок. Приємний чоловічий голос із гучномовця поздоровив жінок з міжнародним Днем 8-го березня. Для Галини це свято було подвійним, адже саме цього дня 44 роки тому вона з’явилася на світ Божий.
А як ще був живим її чоловік, щороку, уранці, коли вона була ще в ліжку він поздоровляв дружину букетом білих підсніжників. Ці чудові, ніжні і цнотливі квіти, він посадив у вдома, після того, як вони побралися, і вона похвалилася коханому, що з усіх квітів їй найбільше чомусь подобаються білі підсніжники.
Видатні люди завітали до Ічні на ювілей Станіслава Маринчика
Відомий письменник, кінорежисер, кінодраматург, літературознавець, очільник Ічнянського районного об’єднання літераторів «Криниця», автор газети «Деснянська правда» Станіслав Маринчик відзначив своє 80-ліття. Взагалі, Станіслав Гаврилович – людина скромна, і головне для нього – не якісь лаври, а справи на благо України, рідних Чернігівщини та Ічнянщини. Це – Подвижник, котрий виконує огром роботи, не рахуючись ні зі своїми літами, ні з часом. Десятки років його проникливі розповіді про знаменитих земляків, надруковані на шпальтах «Деснянської правди», читають тисячі людей, причому вже не лише в Україні, а й за кордоном, зокрема в Канаді. А в нашій газеті Станіслав Маринчик активно публікується ось уже 50 років!
Щоразу, коли Андрій Шевченко, Посол України в Канаді, приїздить у райцентр Ічню, що на Чернігівщині, – рідне місто його батька, відомого українського політика, письменника, журналіста, народного депутата Верховної Ради України ІІ, ІІІ, ІV скликань, заслуженого журналіста України і засновника благодійного «Фонду Віталія Шевченка», – Андрія охоплює якесь дивне відчуття благодаті, ніби 10 червня 1976 року він народився не в селищі Гвіздець Івано-Франківської області, а тут, у милому його серцю краї, де зарито пуповину його батька та пращурів Шевченків, які походили з давнього роду українських козаків.
Вочевидь, такі почуття до землі своїх предків по батьківській лінії він відчуває тому, що в Гвіздці він лише народився. Але вперше усвідомив себе і ступив на землю і зробив ще не сміливі і нетверді кроки саме в Ічні.
Тут промайнули незабутні роки його дитинства, тут він ріс до школи і під час літніх шкільних та студентських канікул щороку приїздив у наше містечко. Отже, не випадково постійно згадує землю пращурів як найдорожчу й незабутню прикмету дитинства.
З приводу перевезення тіла генія українського народу Тараса Григоровича Шевченка на батьківщину та перепоховання на рідній черкаській землі, на Україні запроваджено шевченківське міжнародне літературне свято, яке щороку у травневі дні, змінюючи регіон проведення заходу, урочисто відзначають в одному із обласних центрів нашої держави.
У 2015 році місцем проведенням традиційного свято було обрано м. Чернігів, до якого прибуло чимало українських письменників та поважних гостей із багатьох зарубіжних держав.
Учасники чисельного форуму зібралися у обласному музично-драматичному центрі, який носить ім’я Великого Кобзаря.
Після офіційних урочистостей відбувся великий святковий концерт, у якому брали участь провідні артисти та хорово-музичні колективи Чернігівщини.
Коли мене кличуть до Ічні, попри всі справи, намагаюся приїхати, адже ці літературно-мистецькі свята – особливі, неповторні, сповнені дивовижно теплої, щирої атмосфери, справжньої людяності та високої духовності. Тут нічого не роблять для «галочки», тому сюди постійно приїздять гості – з Києва, Чернігова, інших областей. Щоб відпочити душею і дечому повчитися в небайдужих та патріотичних ічнянців. Де, в якому райцентрі України є таке потужне літературне об’єднання, як ічнянська «Криниця», в якій – понад 50 членів?! У якому райцентрі змогли заснувати п’ять (!) літературних премій на честь видатних земляків, які урочисто вручаються щороку? Де ще, практично в усіх імпрезах, беруть участь представники місцевої влади та шляхетні меценати? І в якому райцентрі нашої держави видається стільки ошатних книжок?!
Про славетні кахлі та чарівний... гірофон
Міжнародна літературно-мистецька Академія України вдруге назвала відомих патріотів (письменників, журналістів, видавців, громадських діячів, меценатів), удостоєних щойно міжнародної почесної відзнаки – медалі Івана Мазепи.
Нагороджені: видатний український поет Леонід Горлач, письменник і видавець, державний та громадський діяч, заступник голови Національної спілки письменників України Володимир Шовкошитний, поетеса, прозаїк, перекладач, художниця Анна Багряна, доктор філософських наук, професор Віктор Жадько, письменник, кінорежисер, краєзнавець, публіцист, голова об’єднання літераторів «Криниця» Станіслав Маринчик, прозаїк, журналіст Віталій Леус та директор ПАТ «Кремінь», меценат із Чернігівщини (селище Парафіївка Ічнянського району) Олександр Сенчик.
Ічнянці знову вразили. Дивовижно, як вдається невеличкому райцентру на Чернігівщині влаштовувати такі цікаві, душевні, зворушливі літературно-мистецькі свята, які навіть у столичному Києві зараз рідко побачиш, та й то за участю... наших земляків-ічнянців, як от чудовий виступ у Національній спілці письменників України Ічнянського районного об’єднання літераторів «Криниця», котрий досі самі ж колеги-кияни всім у приклад ставлять – от як потрібно творчі зустрічі організовувати! Воістину провінція – все-таки явище не стільки територіальне, скільки духовне. Недалеким провінціалом і в Києві можна бути, і в Парижі... А Ічня в своєму культурному розвитку – справжня оаза талантів, духовності, патріотизму та національної самосвідомості!
І де, в якому райцентрі України, можуть зустрітися водночас стільки наших видатних співвітчизників?! А до Ічні на Благовіст із Києва завітали Герой України, Шевченківський лауреат, класик сучасної літератури Юрій Мушкетик, літературознавець, директор Інституту літератури Національної Академії наук України, академік Микола Жулинський, відомий письменник і перекладач Станіслав Шевченко, громадський діяч, заступник голови нашого «Чернігівського земляцтва в місті Києві», керівник Ічнянського відділення Микола Вощевський та член Національної спілки письменників України Віталій Шевченко, добре знаний своєю державотворчою та подвижницькою видавничою діяльністю (а його син Андрій, політик, журналіст та дипломат, нині – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді).
Завжди зі щирою, зворушливою радістю приїжджаю до Ічні. Адже в цьому мальовничому, затишному містечку мешкає дивовижний і шляхетний добродій, друг та побратим по перу, – Станіслав Гаврилович Маринчик. Людина-легенда, дбайливий і непосидючий чарівник, в гості до якого часто, за будь-якої нагоди, приїжджають відомі й талановиті люди з усієї нашої держави: видатний письменник, Герой України Юрій Мушкетик, знаменитий науковець, Шевченківський лауреат, академік Микола Жулинський, знані громадські діячі Віталій Шевченко (до речі, тато Андрія Шевченка – Посла України в Канаді), Микола Вощевський, Поети Божою милістю, лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка – Леонід Горлач та Дмитро Іванов… Якщо всіх перераховувати, то доби не вистачить!
Про відомого українського державного і політичного діяча та письменника і журналіста, мого земляка Віталія Федоровича Шевченка написано чимало у різних періодичних виданнях і навіть книжках. Та оскільки я його знаю ще з шкільних років, то, мабуть, маю право сказати про нього і своє слово.
Відомо, що він народився 23 червня 1954 року в м. Ічні на Чернігівщині, в сім’ї службовців.
Згадується, як у 70-90-тих роках минулого сторіччя я завідував Ічнянською районною фільмотекою навчального кіно і паралельно працював режисером народних аматорських кіностудій «Сівач» та «Заспів». Оскільки фільмотека підпорядковувалась районному відділу народної освіти, в різних службових справах мені часто доводилося бувати в бухгалтерії РВНО, де бухгалтером-ревізором працювала Людмила Костянтинівна – мати Віталія Шевченка.
Зовсім поруч із райцентром Ічня, в оточенні краєвидів приміських лісових угідь та мальовничого плеса ставка, заховався невеликий хутір із ліричною назвою Софіївка, що сьогодні став частиною нашого міста. А коли хутірець, всього до півсотні дворів, був окремою адміністративною одиницею, тоді, 7 травня 1925 року, у звичайній сільській хаті й з¢явилася на світ Віра Любимова. В ті роки войовничий атеїзм ще не встиг розправити свої чорні крила, отруїти серця людей. Літньої пори у вихідні та релігійні свята сусіди разом з дітьми збиралися біля двору Любимових, всідалися на лавку, лузали насіння, обговорювали останні новини і, звичайно, співали пісні, які чули від своїх дідів, прадідів. До народних пісень та свят батьків прилучалися й хуторські діти. І вже тоді Віра найкраще співала в Софіївці.
Дівчину вражали не тільки народні пісні, але й казкові краєвиди поліських лісів та лугів, шелест колосу хлібних ланів, співи птахів.