Рясний пухнастий сніг, льодяна «крупа», щедра злива; замети майже в людський зріст, суцільне «скло» на дорозі і біле-біле море снігів у миколаївських степах… Отакі природні реалії супроводжували творчу сотню «Рух до перемоги» у нашій поїздці на південь України – до Очакова і Миколаєва. Завітали до наших бійців (зокрема подолян) 73 Морського центру Спеціального призначення і курсантів 198 навчального центру ВМС. Два концерти – різних за цільовою аудиторією, проте дуже схожі за спрямуванням, адже і в Очакові і в Миколаєві ми дивилися у вічі захисникам України. Одні – «морські котики» – бережуть цілісність та суверенітет держави на мирній території і в зоні АТО. Після концерту напівжартома пояснили: «Оті бородаті тільки-тільки з АТО повернулися – ще не встигли побритися»… А другі – юні хлопці, що попри молодість літ, вже готові боронити рубежі країни і мирне життя кожного з нас.
В українських родинах час Новорічних і Різдвяних свят традиційно асоціюється з теплом домашніх осель і родинними зустрічами. Зазвичай у ці дні додому навідуються навіть ті, хто упродовж року, заклопотаний щоденними справами, не часто ступав на батьківський поріг. Проте є такі далі, з яких не повертаються… І з особливим болем відчувається відсутність за родинним столом того, кому стало долею полягти за свободу України. Родини загиблих в АТО старокостянтинівських героїв поріднилися спільною бідою і втратами найрідніших чоловіків, синів, татусів і братів.
Власноруч створити звичайне новорічне диво для інших – просто! Було б бажання, а ще однодумці. Коли співпадають оцих дві складових – знаходяться і ресурси, і можливості, і надійні попутники. За добу до Нового року ціла ватага гостей завітала до вихованців Антонінської спеціалізованої загальноосвітньої школи-інтернату Хмельницької обласної ради. Завітали не з порожніми руками, а зі щедрими подарунками і веселою концертною програмою. У закладі навчаються вісімдесят дітей, але на Новорічні свята більшість із них роз’їжджаються до батьків чи інших родичів. Ті шістнадцятеро, що лишилися, попри малі літа, вже сьорбнули лиха – когось нема куди забирати, а когось краще не забирати в ту «домівку», яка буцім є, але насправді... Більшість дітей віком від 6-ти і старші 18-ти років мають певні фізичні та психічні вади, але не мають вад душ і сердечок. Погодьтеся, це ті барометри, котрі важко обманути! Але дуже легко обдарувати любов'ю, гостинцями і святом!
Дев’ять поїздок в АТО здійснила за рік подільська журналістка, письменниця, волонтерка і керівник творчої сотні «Рух до перемоги» Оксана Радушинська, навідавши разом з артистичними командами у місцях бойових зіткнень наших захисників.
Тисячі облич, кілька десятків концертів у лісах, в палатках, у складах, на фермах, у клубах, на площах, просто неба… Близько двадцяти тон гуманітарного вантажу і тисячі кілометрів під колесами автобусів – між Хмельниччиною, Луганщиною, Донеччиною – від Маріуполя до Сватового по всій лінії вогню.
***
Волонтери творчої сотні «Рух до перемоги» спільно з 42 Гарнізонним будинком офіцерів (директор Сергій Чеплаков) за погодженням з Генеральним Штабом ЗСУ вчергове здійснили мистецько-благодійну поїздку до бійців на Сході України. Другу за тиждень!
Організатори Всеукраїнської Премії «Жінка ІІІ тисчоліття» вкотре доводять, що жіноча «слабкість» здатна перевернути гори і здійснити неможливе! Сильні, самодостатні, талановиті, професійно і соціально утверджені, реалізовані в творчому покликанні, роботі і родині. Отакі вони - жінки ІІІ тисячоліття. А особливо - цьогорічні переможниці!
21 листопада 2015 в Київському Національному академічному театрі оперети відбулася восьма церемонія нагородження Всеукраїнської Премії Жінка III тисячоліття.
Щороку Премією нагороджуються жінки, які гармонійно поєднують успіхи в особистому і професійному житті, прагнуть виконувати не тільки свої щоденні обов'язки, а й брати участь у суспільних заходах, займатися благодійною діяльністю, мають особисті досягнення в науці, мистецтві, спорті або будь-яких інших сферах.
Випадковостей у житті не буває! Усе, що стається, має свій зачин, розвиток і мету. Навіть якщо мета не одразу очевидна, чи дорога до неї здається надто горбистою, або й взагалі вбачається дорогою в протилежний бік. Проте випадковостей у житті не буває – все закономірно! Місяць тому, призначаючи чергову дату поїздки в АТО (для мене – вже сьому), я цілком випадково назвала: 3 листопада. Як з’ясувалося згодом – день артилерійський військ. Якщо врахувати, що головною ціллю нашої поїздки була артилерійська частина, де командир – хмельничанин полковник Валерій Лесков, то можна лише порадіти тому, що хтось незримою рукою спрямовує нас на певні життєві повороти, заради спільної мети і майбутньої спільної перемоги.
Творче волонтерське об’єднання «Мистецька подільська сотня» спільно з 42 Гарнізонним будинком офіцерів при сприянні Генерального Штабу України здійснили чергову волонтерську поїздку в зону АТО – до Сєвєродонецька і Старобільська.
Щоразу після повернення зі сходу країни, все менше хочеться писати і говорити про побачене, відчуте, пережите. Не тому, що емоції притуплюються. Аж ніяк! Хіба можна звикнути до метаморфоз, що наче на машині часу переносять в реальність «глухої» совєтчини – вбогі села, сірі міста, не усміхнені люди і суцільна біднота краю, котрий «кормил всю Украину»? Ми свідомо взялися в дорозі видивлятися… клумбу. Побачили. Аж одну. Біля чийогось обійстя. Одноголосно прийшли до висновку, що там найпевніше живуть не місцеві, а хтось, чиє коріння – з хохляцької України. А хіба можливо спокійно сприймати реальність, в якій живуть наші захисники: вже звикнувши до неї, вже вважаючи її своєю правдою, перекроївши власне світосприйняття з клопотів мирного колись життя на військову стезю? І не зійти їм із цієї стезі ще довго. Якщо взагалі будь-коли вдасться забути про пережите. Відтак не хочеться вкотре повторювати, що ця війна стосується кожного з нас, що всі ми маємо боротися за Україну. Якщо досі хтось не утямив такої кардинальної правди, то гріш ціна таким українцям. А чого хочеться? Робити. Робити те, що можеш, чому навчилася, чого від тебе чекають, адже з якогось часу тебе почали називати вже не поетесою чи журналісткою, а волонтеркою. Ото й відповідай статусу! Проте журналістська жилка править своє і враження та факти підсвідомо вишиковуються в речення, що змальовують словами те, що бачать очі й відчуває душа.
Під час традиційного щорічного Форуму видавців у Львові відбулася презентація книги «Метелики в крижаних панцирах» подільської письменниці Оксани Радушинської. Це двадцять четверта книга в письменницькому набутку авторки і друга – у співпраці з «Видавництвом Старого Лева».
З анотації: повість про дівчинку-підлітка, прикуту до візка після автомобільної катастрофи, у якій загинули її батьки. Чи зможе героїня знайти справжніх друзів і навіть перше кохання? Чи зможе відкритись світові, перебуваючи у панцирі зі страху перед людським нерозумінням, перешіптуванням за спиною? Чи зможе довести усім довкола і насамперед собі, що найважливіше – людська гідність.
Оксано, яка цільова аудиторія твоєї повісті?
Твір адресовано підлітковій аудиторії. Проте він стане в пригоді також батькам, бо ж найчастіше саме з ними, найріднішими людьми, не можуть знайти спільної мови діти, котрі починають швидко дорослішати. Разом із тим, соціальна спрямованість твору буде цікавою читачам різного віку, котрі не байдужі до чужих проблем, як і для тих, владні рішень котрих (!) можуть посприяти поліпшенню ситуації, що існує в Україні в площині доступу інвалідів-візочників до місць громадського користування.
Творче волонтерське об’єднання «Мистецька подільська сотня» здійснило серію благодійних концертів перед захисниками держави, упродовж чотирьох днів, відвідавши армійців у трьох областях західного регіону України.
Рівненський полігон
З концертом для мобілізованих українців, що проходять навчання і бойове злагодження на рівненському полігоні, команда «Мистецька подільська сотня» спільно з 42 Гарнізонним будинком офіцерів (директор Сергій Чеплаков) побувала вже вдруге. Вперше приїздили на межі зими і весни, тепер – на початку осені. А за пів року між цими візитами декілька разів зустрічалися в АТО з армійцями, що стали глядачами отого, першого, концерту.
Мистецтво володіє дивовижною силою зцілення душі. Мистецтво слова, пісні, музики, живопису, архітектури, ландшафту… Мистецтво, нарівні з психологами та медикаментозними засобами, зцілює емоційно та фізично поранених бійців АТО, що перебувають на лікуванні у старокостянтинівському шпиталі. Якщо дотепер ішлося виключно про організацію концертних програм на території госпіталю, то днями хлопці отримали нагоду побувати за межами госпітальної зони і навіть міста – в Державному історико-культурному заповіднику «Самчики» Старокостянтинівського району. За ініціативи співорганізаторки творчого волонтерського об’єднання «Мистецька подільська сотня» Оксани Радушинської, місцевої волонтерки Оксани Бабенко та директора 42 Гарнізонного будинку офіцерів Сергія Чеплакова, при сприянні медичного керівництва лікувальної установи і керівництва заповідника «Самчики», вперше здійснили такого роду акцію, спрямовану на емоційне розвантаження та естетичне збагачення вояків. Чотирнадцятьох пацієнтів шпиталю з психіатричного відділення та відділення медичної реабілітації, а загалом це представники Сумської, Вінницької, Херсонської, Дніпропетровської, Чернігівської, Чернівецької, Луганської та Київської областей, біля воріт «Маєтку Самчики» зустрів краєзнавець, етнограф, історик, художник, заслужений майстер народної творчості України Олександр Пажимський.
Сім благодійних концертів у зоні АТО подарували для цивільного населення і військовослужбовців артисти творчого волонтерського об’єднання «Мистецька подільська сотня». Дана акція відбулася за сприяння голови Хмельницької ОДА Михайла Загородного і прес-секретаря хмельницької обласної організації Блоку Петра Порошенка «Солідарність» Олександра Попова. Подільські митці – Оксана Радушинська, Віктор Шайда, Назарій Поляков, Марина Українець, Катерина Аргунова, та киянин Юрій Старчевод – привітали з річницею визволення від російсько-терористичних військ мешканців Рубіжного і Сєвєродонецька на Луганщині. Також провели серію концертів для бійців восьмого полку спецпризначення, 73 морського центру спецпризначення, першого і другого механізованих батальйонів 30 окремої механізованої бригади у Старобільську та Артемівську, завітали до поранених захисників і наших земляків-медиків у сватівському госпіталі.
Такий щільний графік виїздів до військовослужбовців з благодійними концертами по Україні природно дається взнаки на рівні фізичної втоми. Проте вона просто мізерна у порівнянні з тими емоціями, тими словами вдячності, тими відкритими навстіж душами наших захисників, з якими випадає спілкуватися під час волонтерсько-мистецьких поїздок. Коли усвідомлюєш, дивлячись у вічі бійцям, що вони ризикують власним життям заради наших мирних буднів, тоді всі питання доцільності затрачених зусиль не тільки відступають на дальній план, а просто зникають на тлі розуміння потрібності того, що ти можеш зробити для цих людей. Отож, спільно з 42 Гарнізонним будинком офіцерів (директор Сергій Чеплаков), «сотня» завітала з концертами до Львова – до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, де лікуються і проходять реабілітацію бійці АТО. Наступний пункт призначення – Яворівський полігон Академії Сухопутних військ ім. Гетьмана Петра Сагайдачного Міжнародного Центру миротворчості та безпеки. На Яворівському полігоні ми бажані гості, оскільки отримуємо запрошення завітати туди вже не вперше і, як наслідок, не востаннє.