Веселий роман-серіал для дітей «Потягуськи» відомих українських письменників із Чернігова Сергія Дзюби та Ірини Кулаковської продовжує крокувати світом. Тепер його вперше видали в Казахстані, в місті Алмати, в Казахському національному університеті імені аль-Фарабі – найбільшому та найпрестижнішому виші цієї чудової країни, в якому зараз навчається понад 30 тисяч студентів. Також водночас роман перевидано в Канаді та Вірменії!
Взагалі-то, вперше «Потягуськи» надрукував у Луцьку поліграфічно-видавничий дім «Твердиня». Книжка одразу ж привернула увагу дітвори й доволі швидко розійшлася. Відтоді цей роман популяризує в нашій державі та за кордоном Міжнародна літературно-мистецька Академія України, котра об’єднує письменників, перекладачів, науковців, журналістів і громадських діячів із 55-ти країн світу.
У культурно-мистецькому центрі "Інтермеццо", що в Чернігові, відбулися ІІІ літературні Єврочитання.
"Символічно, що ці ІІІ читання відбуваються у День вшанування пам'яті жертв Голодоморів. Мій друг, поет та активіст Олег Короташ, якось сказав, що вірш може стати еквівалентом влучному вистрілу. І це - правда, адже саме література - хороша зброя в інформаційній війні", - зазначив Олександр Ясенчук, координатор Вільні Люди у Чернігові.
Захід відбувся за сприяння Фундації "Вільні Люди".
Сергій Дзюба, Ірина Кулаковська. Потягуськи : Роман-серіал для дітей. – Канада, Торонто: Видавництво «Litsvet», журнал «Новий Світ», 2016. – (Серія «Лауреати Міжнародної літературної премії імені Ернеста Хемінгуея»).
Дитяча книжкова полиця, здається, завжди недостатня. І чекає чогось нового. Цікавого й оригінального! І якщо оце, щось нове, своїм легким, дотепним та захоплюючим сюжетом, манливими ілюстраціями, вдалою композицією видання захопить маленьких читачів з першого погляду, першої зустрічі, то праця письменника потрапила в десятку щирих дитячих сердець і досягла своєї відповідальної місії. До полички таких захоплюючих нових видань для дітей хочеться долучити оригінальний дотепний роман у легких новелах «Потягуськи». Він сприймається як веселий серіал для дітей.
Цей роман знаного українського поета, прозаїка, громадського діяча Сергія Дзюби, створений у співавторстві з цікавою письменницею Іриною Кулаковською, нещодавно ошатно видрукували в авторському перекладі у Канаді, в серії «Лауреати Міжнародної літературної премії імені Ернеста Хемінгуея». Цю заслугу і, як результат, вдячність захоплених читвом діток та їхніх батьків узяли на себе відоме видавництво «Litsvet», популярний журнал «Новий Світ», зокрема, головний редактор цього часопису Олена Жукова та заступник головного редактора Михайло Співак. Вони – письменники, а пан Михайло ще й редагує цікаву місцеву газету.
Ця жінка з волоссям чіпким, як сухе огудиння.
Розтрощують кроки хисткий напівсон передмість.
Роздерті підошви. Розбите шпичасте каміння.
Розмита дорога. Запізно отримана вість.Ця жінка з обличчям вузьким, мов нагострене лезво
Чи сонця мазок на полотнищі тьмавім стіни.
Хоч вже шарудять падолисти жовтаві, а все ж бо
Відлунком закляклим ледь жевріє подих весни.Ця жінка в долонях тримала півщастя, півсвіту.
І те поміж пальців зійшло в мовчазну каламуть.
У закутку протяг виводить плачливу сюїту.
У затінку мойри життєпис мінливий прядуть.
Ця жінка... А що в ній від мене? Лиш попіл, лиш покрив.
А решта – полуда, позлітка, слизька мішура.
Чому ж ти так ловиш в очах її вистиглий подив?
У віршах моїх чом її журавлина жура?
— Все-таки дивно влаштований світ, — вкотре переконався п’ятилітній Олексійко. — Ось школярі, відгулявши випускний, б’ють байдики, дивляться телевізор, тобто їдять життя повною ложкою, а ми, як і раніше, ходимо в наш чернігівський дитсадок «Золота жабка»…
— Зате такого балу, як у нас, у жодній школі не було! — згадувала Катруська. — І на мітлі політали, і в кориті станцювали, і з комп’ютерними вірусами потоваришували, і в п’явок та павуків у гостях побули, й навіть застуду та нежить на безлюдну планету запустили…
П’ятилітній Дмитрик, як і належить справжньому джентльменові, час від часу здійснює у чернігівському дитсадку «Золота жабка» різноманітні подвиги: то подарує панночці троянду, то поділиться печивом, то допоможе застібнути неслухняний ґудзик чи зав’язати стрічку. Ось і сьогодні по дорозі в дитсадок він сам запропонував Ганці піднести її сумочку і слухняно пер до самої групи, хоч важила та сумочка, ймовірно, набагато більше від самої Ганки.