Жінка-УКРАЇНКА

Ніна Головченко
Фото Олександра Вакуленка

25 травня 2019 року на засіданні Проводу українських націоналістів (ПУН) у Києві відзначили переможців першого Всеукраїнського дитячого конкурсу патріотичної поезії імені Олени Теліги та Олега Ольжича.

Сонцем, дощем, пахощами квітучих каштанів, акацій, півоній зустрічав Київ талановитих українських дітей, які з мамами-татами, сестричками-братами-друзями, з учителями приїхали до столиці з різних куточків України.

У першому Всеукраїнському дитячому конкурсі патріотичної поезії імені Олени Теліги та Олега Ольжича, що був зорганізований Культурною референтурою ОУН і тривав з 14 жовтня до 31 грудня 2018 року, взяли участь 51 учасник із сіл і містечок Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луцької, Львівської, Миколаївської, Рівненської, Сумської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської (19) областей, із міст Києва, Житомира, Запоріжжя, Кривого Рога, Білої Церкви (Україна), а також із Норвегії та Польщі.

Учасники журі  (голова журі ― Богдан Червак, голова ОУН; Ніна Головченко, літературознавець, керівник Культурної референтури ОУН; Іван Андрусяк, поет, дитячий письменник; Борис Гуменюк, поет-воїн, громадський діяч; Сергій Пантюк, поет, прозаїк, громадський діяч) визначили переможців. Ними стали:

15 лютого 14:00 - Перша збірка поезій про Майдан: п'ять років по тому

Організатори: УНІА «Укрінформ»; Громадська організація «Творча еліта України».

Учасники: Юрій Пероганич - ініціатор створення збірки; Тетяна Череп-Пероганич - ініціатор створення збірки; Сергій Сай-Боднар – керівник прес-служби Укрінформу; Віктор Генералюк – начальник відділу мовної політики управління з питань мовної політики та літератури Міністерства культури України; Лариса Ніцой - дитяча письменниця, педагог, громадська діячка; Леся Горова - народна артистка України, співавтор збірки; Наталія Богданець-Білоскаленко - головний науковий співробітник Інституту педагогіки АПН України, доктор педагогічних наук; Ніна Головченко - літературний критик.

Ніна Головченко

10 січня 2019 року в Києві в Національному музеї літератури України відбувся творчий вечір письменника Івана Андрусяка.

На заході, окрім інших книг І. Андрусяка, було представлено щойно виданий двотомник «Фонетика тиші» і «М’яке і пухнасте» (Тернопіль : Богдан, 2019).

Вечір умовно був поділений на дві частини. Спершу Іван Андрусяк представив свою «дорослу» лірику, прозвучали тепер уже класичні вірші новітньої української поезії «Нова деґенерація», «Гуцули», «Панночкоз блакитними очима», «Катерина Білокур. Автопортрет», «Замовляння з голубами. Катрусі» (вірш-присвята дружині поета Катерині Борисенко) та ін. Неодноманітна строфіка віршів, непересічна густа образність та глибина смислів їх долучила слухачів до співтворчого слухання та роздумівпро небуденне.

Ніна Головченко

20 грудня 2018 року в Києві відбувся концерт, присвячений дню народження добровольця російсько-української війни Василя Сліпака. 20 грудня йому мало б виповнитися 44 роки. 29 червня 2016 року Василь загинув від кулі снайпера під Дебальцево.

Феномен Василя Сліпака

Унікальність Василя Сліпака визначається декількома чинниками.

Він мав дар співу, і той талант був своєрідний, «бароковий», бо Васильміг співати і контртенором, і баритоном. Колеги по сцені відзначають не лише фаховість та оригінальність В. Сліпака як співака, а й його артистизм та емоційність.

Походив зі Львова, але останні 19 років жив і працював у Франції. Співав у Паризькій національній опері, мав успішну сольну кар’єру у Європі.

Володимир Петранюк, як режисер і людина, привернув увагу не стільки хвацьким дописом у Фейсбук («Я − яскравий мужчина і хуліган, романтик і донжуан, драматург і поет – Володимир Петранюк. Я люблю Україну і вірю в Бога…»), стільки несподівано оперативним актуальним і сучасним сценічним прочитанням поезії Бориса Гуменюка (за мотивами книг письменника «Блокпост» і «Вірші з війни»).

Відвідавши прем’єру 2 грудня 2016 року, я була вражена тим, що, попри холоднечу в залі Європейського театрального центру «Краків» (Київ) і напівзаповнений зал, актори грали без єдиної фальшивої чи заїждженої ноти. А ще більше захопило те, що, попри те, що театр В. Петранюка «Дзеркало» позиціонується як традиційний, вистава звучала дуже по-сучасному. Своїми враженнями я поділилася тоді на своїй сторінці у Фейсбук: