В Університеті «Україна» відбулася презентація книги Оксани Радушинської «Метелики у крижаних панцирах» http://vnz.org.ua.
28 жовтня 2015 року в Університеті «Україна» в рамках розширеного зібрання літературної студії «Горлиця» відбулася презентація нової книги Оксани РАДУШИНСЬКОЇ «Метелики у крижаних панцирах».
Оксана РАДУШИНСЬКА – поетеса, письменниця, журналіст, волонтер, випускниця Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна», студентка маґістеріуму Інституту філології та масових комунікацій Університету «Україна» (м. Київ).
Захід зібрав не лише студентів та викладачів університету, а й тих, хто шанує красне письменство та робить свій вагомий внесок у розвиток сучасної української літератури.
(за книгою Оксани Радушинської «Метелики у крижаних панцирах)
Презентація книги та зустріч з Оксаною Радушинською відбудеться 28 жовтня 2015 року о 14:30 в Університеті «Україна». Адреса: Київ, вул. Львівська, 23, корп.3, ауд. 207.
Процеси демократизації українського суспільства за часів незалежності виявляються не лише на політичному і соціальному рівнях, а й у мистецтві. Йдеться не лише про новітні форми мистецтва – перфоманси, фестивалі, презентації, майстер-класи, благодійні акції, форуми, а й про інші ракурси бачення давно відомих проблем.
Творче волонтерське об’єднання «Мистецька подільська сотня» спільно з 42 Гарнізонним будинком офіцерів при сприянні Генерального Штабу України здійснили чергову волонтерську поїздку в зону АТО – до Сєвєродонецька і Старобільська.
Щоразу після повернення зі сходу країни, все менше хочеться писати і говорити про побачене, відчуте, пережите. Не тому, що емоції притуплюються. Аж ніяк! Хіба можна звикнути до метаморфоз, що наче на машині часу переносять в реальність «глухої» совєтчини – вбогі села, сірі міста, не усміхнені люди і суцільна біднота краю, котрий «кормил всю Украину»? Ми свідомо взялися в дорозі видивлятися… клумбу. Побачили. Аж одну. Біля чийогось обійстя. Одноголосно прийшли до висновку, що там найпевніше живуть не місцеві, а хтось, чиє коріння – з хохляцької України. А хіба можливо спокійно сприймати реальність, в якій живуть наші захисники: вже звикнувши до неї, вже вважаючи її своєю правдою, перекроївши власне світосприйняття з клопотів мирного колись життя на військову стезю? І не зійти їм із цієї стезі ще довго. Якщо взагалі будь-коли вдасться забути про пережите. Відтак не хочеться вкотре повторювати, що ця війна стосується кожного з нас, що всі ми маємо боротися за Україну. Якщо досі хтось не утямив такої кардинальної правди, то гріш ціна таким українцям. А чого хочеться? Робити. Робити те, що можеш, чому навчилася, чого від тебе чекають, адже з якогось часу тебе почали називати вже не поетесою чи журналісткою, а волонтеркою. Ото й відповідай статусу! Проте журналістська жилка править своє і враження та факти підсвідомо вишиковуються в речення, що змальовують словами те, що бачать очі й відчуває душа.
Київський гурт VLASne випустив нову композицію «Що мені дано», текстом до якої став вірш поетки з Хмельниччини Оксани Радушинської. Днями у радіопрограмі «Пора Року» Андрія Куликова відбулася прем'єра пісні, яку автори називають надзвичайно актуальною за нинішньої ситуації в Україні.
– Цей текст з'явився в час Майдану. Вже згодом, коли почалися події на Сході країни, мені самій зробилося моторошно від того, що вірш написався наче про майбутні події, – розповідає Оксана Радушинська. – Він став присвятою усім незламним і всім тим, хто чекає на героїв вдома. А коли текст отримав музичну і голосову оздобу, він зазвучав, як балада, почав перегукуватися не лише з нещодавнім минулим, а з віками, коли чоловіки йшли на війну, аби захищати рідну землю, а їхні дружини чекали повернення коханих. Часом – усе життя. Часом – знаючи, що вороття не буде...
Під час традиційного щорічного Форуму видавців у Львові відбулася презентація книги «Метелики в крижаних панцирах» подільської письменниці Оксани Радушинської. Це двадцять четверта книга в письменницькому набутку авторки і друга – у співпраці з «Видавництвом Старого Лева».
З анотації: повість про дівчинку-підлітка, прикуту до візка після автомобільної катастрофи, у якій загинули її батьки. Чи зможе героїня знайти справжніх друзів і навіть перше кохання? Чи зможе відкритись світові, перебуваючи у панцирі зі страху перед людським нерозумінням, перешіптуванням за спиною? Чи зможе довести усім довкола і насамперед собі, що найважливіше – людська гідність.
Оксано, яка цільова аудиторія твоєї повісті?
Твір адресовано підлітковій аудиторії. Проте він стане в пригоді також батькам, бо ж найчастіше саме з ними, найріднішими людьми, не можуть знайти спільної мови діти, котрі починають швидко дорослішати. Разом із тим, соціальна спрямованість твору буде цікавою читачам різного віку, котрі не байдужі до чужих проблем, як і для тих, владні рішень котрих (!) можуть посприяти поліпшенню ситуації, що існує в Україні в площині доступу інвалідів-візочників до місць громадського користування.
Творче волонтерське об’єднання «Мистецька подільська сотня» здійснило серію благодійних концертів перед захисниками держави, упродовж чотирьох днів, відвідавши армійців у трьох областях західного регіону України.
Рівненський полігон
З концертом для мобілізованих українців, що проходять навчання і бойове злагодження на рівненському полігоні, команда «Мистецька подільська сотня» спільно з 42 Гарнізонним будинком офіцерів (директор Сергій Чеплаков) побувала вже вдруге. Вперше приїздили на межі зими і весни, тепер – на початку осені. А за пів року між цими візитами декілька разів зустрічалися в АТО з армійцями, що стали глядачами отого, першого, концерту.
Мистецтво володіє дивовижною силою зцілення душі. Мистецтво слова, пісні, музики, живопису, архітектури, ландшафту… Мистецтво, нарівні з психологами та медикаментозними засобами, зцілює емоційно та фізично поранених бійців АТО, що перебувають на лікуванні у старокостянтинівському шпиталі. Якщо дотепер ішлося виключно про організацію концертних програм на території госпіталю, то днями хлопці отримали нагоду побувати за межами госпітальної зони і навіть міста – в Державному історико-культурному заповіднику «Самчики» Старокостянтинівського району. За ініціативи співорганізаторки творчого волонтерського об’єднання «Мистецька подільська сотня» Оксани Радушинської, місцевої волонтерки Оксани Бабенко та директора 42 Гарнізонного будинку офіцерів Сергія Чеплакова, при сприянні медичного керівництва лікувальної установи і керівництва заповідника «Самчики», вперше здійснили такого роду акцію, спрямовану на емоційне розвантаження та естетичне збагачення вояків. Чотирнадцятьох пацієнтів шпиталю з психіатричного відділення та відділення медичної реабілітації, а загалом це представники Сумської, Вінницької, Херсонської, Дніпропетровської, Чернігівської, Чернівецької, Луганської та Київської областей, біля воріт «Маєтку Самчики» зустрів краєзнавець, етнограф, історик, художник, заслужений майстер народної творчості України Олександр Пажимський.
Сім благодійних концертів у зоні АТО подарували для цивільного населення і військовослужбовців артисти творчого волонтерського об’єднання «Мистецька подільська сотня». Дана акція відбулася за сприяння голови Хмельницької ОДА Михайла Загородного і прес-секретаря хмельницької обласної організації Блоку Петра Порошенка «Солідарність» Олександра Попова. Подільські митці – Оксана Радушинська, Віктор Шайда, Назарій Поляков, Марина Українець, Катерина Аргунова, та киянин Юрій Старчевод – привітали з річницею визволення від російсько-терористичних військ мешканців Рубіжного і Сєвєродонецька на Луганщині. Також провели серію концертів для бійців восьмого полку спецпризначення, 73 морського центру спецпризначення, першого і другого механізованих батальйонів 30 окремої механізованої бригади у Старобільську та Артемівську, завітали до поранених захисників і наших земляків-медиків у сватівському госпіталі.
«Метелики у крижаних панцирах» – повість Оксани Радушинської про дівчинку-підлітка, прикуту до візка після автомобільної катастрофи, у якій загинули її батьки. Чи зможе героїня знайти справжніх друзів і навіть перше кохання? Чи зможе відкритись світові, перебуваючи у панцирі зі страху перед людським нерозумінням, перешіптуванням за спиною? Чи зможе довести усім довкола і насамперед собі, що найважливіше – людська гідність.
Більше див. на сайті Видавництва Старого Лева.
Такий щільний графік виїздів до військовослужбовців з благодійними концертами по Україні природно дається взнаки на рівні фізичної втоми. Проте вона просто мізерна у порівнянні з тими емоціями, тими словами вдячності, тими відкритими навстіж душами наших захисників, з якими випадає спілкуватися під час волонтерсько-мистецьких поїздок. Коли усвідомлюєш, дивлячись у вічі бійцям, що вони ризикують власним життям заради наших мирних буднів, тоді всі питання доцільності затрачених зусиль не тільки відступають на дальній план, а просто зникають на тлі розуміння потрібності того, що ти можеш зробити для цих людей. Отож, спільно з 42 Гарнізонним будинком офіцерів (директор Сергій Чеплаков), «сотня» завітала з концертами до Львова – до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, де лікуються і проходять реабілітацію бійці АТО. Наступний пункт призначення – Яворівський полігон Академії Сухопутних військ ім. Гетьмана Петра Сагайдачного Міжнародного Центру миротворчості та безпеки. На Яворівському полігоні ми бажані гості, оскільки отримуємо запрошення завітати туди вже не вперше і, як наслідок, не востаннє.
Напевно ж ви чули афоризм про те, що українська армія досі не має на озброєнні атомної зброї лише тому, що таке завдання ніхто не поставив волонтерам? Як відомо, у кожному жарті є лише частка жарту. А щодо українських волонтерів і їхнього уміння знайти, закупити, доставити на передову не лише речі першочергового вжитку, а й складну військову техніку – мовлено не раз. До благородної справи волонтерства долучаються люди різного віку і соціальних статків. Часто найменш заможні віддають останню гривну на потреби бійців, а величезний об’єм роботи виконують власноруч цілі загони небайдужих людей. От і мешканці Старокостянтинова зібралися толокою, аби плести маскувальну сітку в АТО.
За ініціативи настоятеля Святотроїцького храму УПЦ Київського Патріархату отця Степана Капустинського і фотографа творчого волонтерського об’єднання «Мистецька подільська сотня» Петра Радушинського вперше в місті відбулася акція, котра згуртувала громаду навколо такої ідеї. Ні, маскувальні сітки плели й дотепер – переважно на базі загальноосвітніх шкіл. Але вперше скликали людей різного віку і професій після робочого дня до приміщення Замку князів Острозьких заради благородної волонтерської справи. І люди зійшлися! Вчителі і учні, пенсіонери, службовці, журналісти, волонтери, бібліотекарі, працівники культури, мешканці і гості міста, громада свято троїцького храму.